5 жінок, які мандрували, коли це ще не було мейнстрімом

Уявіть подорожі 100 років тому: замість Google Maps — компас та циркуль, замість термо одягу — портянки та кальсони, замість літаків — потяг, що їде як велосипед. Умови для жінок були ще гіршими: подорожі, особливо в экзотичні місця, були так само недоступними, як і виборче право. Але були винятки. 

Луїза Бойд

Першою великою пригодою Луїзи була самостійна подорож через Сполучені Штати в 1919 році, яку вона ретельно занотувала у свої щоденники. Складно повірити, але тогочасні дороги в США являли собою в кращому випадку гравій, а частіше просто багнюку. Допитлива Луїза швидко захопилася льодовиками й більшу частину свого життя присвятила вивченню Ґренландії та Арктики, за що її навіть прозвали “Арктична Діана”. Дізнавшись про зникнення в 1928 році відомого дослідника Рауля Амундсена, Луїза Бойд запропонувала свою допомогу у пошуках та власне судно норвезькому уряду. Знайти слідів команди Амундсена так і не вдалося, проте Норвезькій уряд нагородив Луїзу за ініціативу як кавалерку великого Хреста ордена Святого Олафа. У 1934 році Бойд відвідала Україну в рамках тримісячної експедиції територіями тогочасної Польщі. Вона майже місяць жила в селі Піньковичи, що на Поліссі, та ретельно задокументувала життя та побут тогочасних українців.

У віці 67-років Луїза Бойд здійснила політ над Північним полюсом на літаку “Дуглас DC-4” і стала першою жінкою, що побувала на “краю землі”.

Софія Яблонська

ЇЇ називають першою українкою-мандрівницею та українською Лені Ріфеншталь. Софія Яблонська народилася в 1907 році у Львові, а вже у 20 річному віці поїхала вчитися мистецтву кінематографа у Париж. Там вона увійшла до аристократичних кіл і заразилася дуже популярним тоді захопленням – подорожами до екзотичних країн. Подорожуючи світом з 1929 по 1934 рік, Яблонська знімає фото та кінорепортажі, що згодом доповнять її щоденники подорожей. Вона почала з Марокко, потім побувала в Єгипті, Південно-Східній Азії, Новій Зеландії, Індонезії, на Таїті та в Австралії. Жителі острова Бора-Бора називали її «Теурою» (червоною птицею), де вона однією з перших європейок з’явилася з камерою й увійшла в довіру до місцевих жителів настільки, що вони дозволили їй знімати їх. Її сприймали за свою навіть у мусульманських країнах, певно завдяки її характеру, повазі до інших культур та любові до пізнання.

Майже п’ятнадцять років Софія прожила в Китаї, перш ніж повернулася до Парижа. Там вона познайомилася з майбутнім чоловіком, пізнавала китайську культуру та розповідала китайцям про українську культуру, навіть вчила вишивати рушники. Нещодавно було перевидано кілька її книг спогадів та фотоальбомів з подорожей, якими колись вона вражала не тільки Україну, а й Францію.

Амелія Ергарт

Американська авіаторка Амелія Ергарт ще за життя стала дуже відомою та популярною. Вона була однією з перших жінок авіаторок та побила чимало тогочасних рекордів. Переліт над Атлантичним океаном в 1932 році приніс їй всесвітню славу. 11 січня 1935 року Амелія Ергарт стала першою у світі людиною, що подолала на своєму літаку над Тихим океаном самостійно відстань від Гавайських островів до Окленду, штат Каліфорнія. В спробах зробити подібний одиночний переліт загинуло чимало пілотів, тому уряд США заборонив подальші спроби. Проте Ергарт змогла добитися дозволу й здійснила переліт за 18 годин 16 хвилин. За неї вболівав 18 тисячний натовп на аеродромі в каліфорнії, а по прильоту її чекала телеграма президента США Франкліна Рузвельта: “Вітаю – Ви знову перемогли”.

Амелія мріяла здійснити переліт навколо світу за найдовшим маршрутом, тримаючись якомога ближче до екватора. Ергарт вважала, що це буде її останній рекордний політ. Так і сталося. Подолавши 80% маршруту, після короткого повідомлення, літак Ергарт так і не здійснив посадку в проміжному пункті. Це була найдорожча рятувальна операція того часу, проте на жаль, віднайти Амелію Ергарт так і не вдалося.

Олександра Давид-Неель

Французька оперна співачка, поетеса і композитор Олександра Давид-Неель прославилися своїми подорожами та дослідженням Тибету. В юності Олександра захоплювалася романами про подорожі в незвідані краї, зачитувалася книгами Жуля Верна та Густава Емара. Першою її подорожжю стала втеча від батьків до Іспанії на велосипеді, але згодом юна дівчина повернулася додому. Олександра навчалася музики та співам, так вона потрапила у Лондон, де познайомилася Оленою Блавацькою. Ймовірно саме розповіді Блавацької про Тибет надихнули дівчину на подорож до цієї ще маловідомої тоді країни. В 1911 році вона відвідала Індію, де вивчала індійську культуру та релігію. Згодом переїхала до Тунісу, де влаштувалася в місцевий театр акторкою.

В той час кордони Тибету були закриті для іноземців. Проте Олександрі таки вдалося перейти через кордон, перебравшись в традиційній тибетський одяг та видавши себе за жебрачку. Для цього їй довелося йти пішки з Китаю. Їдучи на півроку до Азії, вона пробула там 14 років. В 1925 році вона повернулася до Франції та почала читати лекції, а згодом, в 1927 році видала книгу “Подорож парижанки в Лхасу”. Через 10 років вона здійснила ще одну подорож до Тибету, на це раз через СРСР, проте змогла дістатися лише до провінції Шенсі: розпочалася японсько-китайська війна.

Свою останньою велику подорож — сходження на альпійський перевал висотою більш ніж дві тисячі метрів — Олександра здійснила в 82 роки. Останні роки Олександра присвятила вивченню культури Тибету та написанню своїх книг про подорожі. Вона померла не доживши півтора місяця до свого 101-го дня народження.

Енні Коен Лондондеррі


Що могло в 1894 році змусити жінку, мати трьох дітей, пуститися в навколосвітню подорож на велосипеді? — Гроші. Точніше, їх відсутність. Два бостонських джентльмени запропонували парі – об’їхати навколо світу на велосипеді за винагороду 10 000 доларів (на той час дуже значна сума). Енні згодилася. За умовою парі, Енні мала пересуватися сушею тільки на велосипеді, а на її витрати не виділялося ні цента. Проте Енні була кмітливою жінкою та швидко вигадала як знайти спонсора. Компанія Londonderry Lithia згодилася виплатити 100 доларів за умови реклами її продукції під час подорожі та зміни прізвища на Лондондеррі. Згодом її підтримала компанія Sterling Bicycle Co надавши для подорожі легшу чоловічу модель велосипеда.

Одразу після прибуття в Європу Енні заарештували та вилучили велоспед, особисті речі та гроші: для тогочасного європейського суспільства жінка в штанах на велосипеді була чимось нечуваним. Попри всі негаразди та пригоди Енні сміливо продовжувала подорож. Так за умовами парі не було мінімальної дистанції, яку вона повинна подолати, вона пересувалася між країнами на паромах та кораблях та здійснювала короткі виїзди на велосипеді. 12 вересня 1985 року, після 15 виснажливих місяці, Лондондеррі прибула в Чикаго й одразу стала зіркою. Успіх її подорожі пов’язують з неабияким підприємницьким хистом: завдяки своїм численним лекціям в дорозі та після подорожі Енні вдалося зробити з себе бренд, який згодом добре продавався. Після вона захопилася журналістикою. В одній з перших статей вона написала “Я журналістка і “Нова жінка”, якщо цей термін передає мою віру те, що я можу робити те саме, що й чоловіки”.