Шлях Сантьяго: враження чотирьох пілігримів

Шлях святого Якова – відомий паломницький маршрут на півночі Іспанії. За останні кілька років набув неабиякої популярності. Туристи, віряни з усього світу прилітають у сонячну частину Європи аби пройти пішки близько 800 км. Що ж підштовхує до цієї авантюри та до чого потрібно бути готовим? Про це та інше поговорили з українцями, які наважились.  

Сергій Кіор, 27 років. Маріуполь. Мандрівник, людина-фотоапарат

“Під час маршруту збуваються мрії” 

Про шлях я дізнався 10 років тому, коли прочитав книжку Пауло Коельо “Щоденник чарівника”. Бажання пройти цей маршрут стало більшим після перегляду фільму “Шлях”. Вперше я спробував це відтворити у 2016 році. Я подавав заяву для участі в одному комерційному проекті, але мене, на жаль, не взяли. Тож мусив залишити цю ідею на якийсь час. Через рік я вирішив проїхати Європу візком для супермаркету. Мені здалось, що це цікавий спосіб подолати маршрут Сантьяго. Я вирішив знайти спонсорів. Але через те, що я багато працював, у мене не вистачало часу на підготовку. Я поділився ідеєю зі своїм другом, який вже довгий час працював в офісному режимі та майже не подорожував. Мене запрошували на проекти, в той час, як він повідомив мені, що звільнився з роботи та хоче пройти маршрут Сантьяго. У мене був тиждень на збори, після чого ми разом улетіли в Іспанію.

Страхів не було. Я подорожую вже 10 років та беру участь у міжнародних проектах. Тож це був відпочинок від роботи. Багато хто проходить цей маршрут не через туристичну причину, а через релігійні погляди. Та все ж таки, більшість, через життєві проблеми. Люди вважають, що поки вони йдуть шлях Сантьяго, їх проблема вирішиться. Але в більшості випадків, нічого не відбувається – ти йдеш, нічого не робиш, повертаєшся додому і знову вирішуєш свої проблеми.

Перед тим, як розпочати йти, вдома сталося нещастя. Я дізнався про смерть друга. Я прилетів в Іспанію дуже напруженим, з депресивним настроєм. Початок шляху емоційно був дуже непростим. Я був байдужим – просто йшов.

Іспанці все дуже добре організували: зручно йти, неможливо заблукати, скрізь є вказівники, зручно з ночівлею, є притулки та їжа для пілігримів. Все дуже продумано. Але одночасно, для мене, це і мінус – дуже багато туристів. Особливо в кінці шляху, коли зранку з тобою маршрутом йдуть ще 50 людей. Губиться відчуття унікальності, паломництва. Під час маршруту збуваються мрії. Ми загадали знайти 500$ і наступного дня знайшли саме таку суму.

Сергій%20К/46770486_2063822950343752_1510952632691195904_n.jpg
Фото Сергій Кіор
Сергій%20К/46845681_2065888143470566_6658506507866341376_n.jpg
Фото Сергій Кіор

Вся поїздка тривала 40 днів. І за весь час я витратив близько $1000. Бюджет залежить від твоїх потреб. Я пройшов пішки 800 км за 26 днів. І в кінці маршруту проїхав автобусом від Сатьяго-де-Компостела до краю землі. 

Цей маршрут я б не повторював. Можливо, якщо лише на візку від супермаркету або велосипедом. Є різні маршрути – португальський шлях Сантьяго, французький, північний. Я хочу пройти три маршрути: шлях Сантьяго, Лікійську тропу в Туреччині, Швіль маршрут в Ізраїлі. Один з найцікавіших маршрутів знаходиться в Швейцарії навколо Монблан. 

Сергій%20К/46831185_2065888346803879_5690475446907437056_n.jpg
Фото Сергій Кіор
Сергій%20К/46843965_2065888500137197_7410101419316871168_n.jpg
Фото Сергій Кіор

Юрко Товарянський, 29 років. Львів. Інженер в енергетичній компанії

“Треба сміливіше робити перший крок до незвіданого.”

Я виріс на книжках про мореплавців і мандрівників, то ж з завжди була якась жага до пригод. На жаль не завжди бажання збігаються з можливостями. Тому всі мандри закінчувались неподалік Західної України та ближнього зарубіжжя. В глибині душі, завжди жевріла думка і мрія, податись в мандри кудись далеко, подалі від цивілізації. Інтернет в цьому допоміг – я дізнався про шлях Сантьяго і чим більше я читав про нього, тим більше мені туди хотілось. На жаль, це було сама витратна пригода. Тому я цю ідею відклав на чотири роки. На початку 2018-го в мене багато почало виходити співпадінь чи обставин, як на роботі так і в особистому житті, які підштовхували податись подалі від дому. Так за 4 місяці до старту я почав готуватись, хоча до кінця не був впевнений чи дійсно поїду. Батькам сказав за два тижні до від’їзду, більшості друзів за 2 дні.  Дуже мотивувало те, що більшість знайомих мене підтримували. Я зібрав всі свої речі в рюкзак, позичив трохи грошей і 21 вересня вийшов з роботи одразу на автобус, літак, поїзд, електричку добиратись до маленького села на півдні Франції Сен-Жан-п’є-де-Пор.

Я боявся за своє коліно. Попри те, що я часто ходжу в гори, воно мене інколи підводить. А ще моя англійська не дуже схожа на повноцінну мову. Тому я знав і був готовим до того, що буду сам. Проте мені не звикати. На початку шляху мене покусали москіти та був специфічний висип на тілі, на десятий день я травмував коліно, потім гомілкостоп, під кінець — ще і плече. Більшу частину дороги я йшов шкутильгаючи. Я розумів, що більше такого шансу не буде. І якщо на початку я думав про те, як дійду, то десь на третій-четвертий день мене дуже приземлило і я думав тільки про сьогодні, що поїсти, де набрати води, по обіді задумувався про потенційне місце ночівлі.

На 15 день шляху, написали з дому друзі, що помер наш друг Роман, якому було лише 31 рік. Перших два дні я не знав, що мені робити. В реальність повернули слова Роми. Він часто мені казав, що я займаюсь не своєю справою: «… роби те, в чому кохаєшся і що робить тебе щасливим». І тоді я запевнив себе хоч повзком, хоч на костилях, але до Сантьяго я дійду.

На шляху я познайомився з двома українцями, з якими ми прийшли до висновку, що всі люди, яких зустрічали, були, в хорошому сенсі, дивакуватими. Ми стали краще розуміти людей, які проходили цей маршрут не вперше і дійшли висновку, що хороших людей в світі більше ніж лихих.

Юра/43365898_10216570612448241_497306064111271936_n.jpg
Фото Юрко Товарянський
Юра/45569202_10216794690890062_477258483918438400_n.jpg
Фото Юрко Товарянський

Ця дорога не відпускає. Вона дала поштовх і розуміння, що не потрібно боятись відкривати нові горизонти, треба сміливіше робити перший крок до незвіданого. Моя пригода до Сантьяго тривала 27 днів і ще 4 я витратив дорогою до Атлантичного океану. На все про все я витратив 620 Є. Багато в чому прийшлось себе обмежити та життя пілігрима не передбачає розкоші. Якщо б я міг повернутись в минуле, я би взяв собі ще 2 тижні відпустки, щоб продовжити цю пригоду та провести більше часу в нових місцях. 

Колись я повернусь на шлях Ель Каміно знову: сам або з близькими чи рідними. 

Планів у мене тепер дуже багато. Я почав вивчати нові сфери й мені це подобається. Не хочу зупинятись. Як кажуть на Дорозі святого Якова – Buen camino — щасливої дороги. Потрібно перестати боятись переступити через поріг свого дому і відкрити обійми невідомому світу. 

Юра/46519778_10216899936201129_8404671950781153280_n.jpg
Фото Юрко Товарянський

Сергій Александров, 26 років. Маріуполь. Шукач пригод

“Цілий місяць ти ні разу не сидиш в автобусі, автомобілі або іншому транспорті” 

Останні два роки я працював веб-дизайнером, проводячи багато часу в офісі й не маючи можливості багато подорожувати. Але в якийсь момент я зрозумів, що більше не хочу сидіти на одному місці – тож я звільнився. Про шлях мені розказав друг. Ми вважали, що це щось божевільне і нам треба це зробити. Ми мали зустрітись в Парижі та звідти продовжити подорожувати разом. Я запланував довгий маршрут через Австрію, Чехію, Німеччину, Голландію та Бельгію. В Амстердамі я вирішив перевірити свої сили та проїхати велосипедом до Північного моря, що знаходилось за 35 км від міста. Я хвилювався за рівень своєї фізичної підготовки для шляху Сантьяго. Та після 70 км велосипедом я зрозумів, що повністю готовий до цієї пригоди й це буде легко. 

В різних блогах пишуть, що цей шлях краще подолати наодинці. Тож ми з другом заздалегідь домовились, що маємо це спробувати десь на середині маршруту. В іспанському місті Ліон ми розділились. Це було цікаве рішення і неможливо було передбачити, що з цього вийде: яка буде різниця, адже ми вже пройшли половину шляху і в цілому розуміли правила всередині спільноти пілігримів. З тобою менше знайомляться, якщо ти ідеш з кимось. Але, коли ти сам, твоя мандрівка перетворюється в конвеєр знайомств з людьми, які, як і ти, приїхали в Іспанію з абсолютно різних куточків світу. Коли ти один ти мусиш знайомитись з людьми, щоб знайти де переночувати або магазин, де ти можеш купити їжу. Кожного дня це нові люди. 

Сергій%20А/86273478.jpg
Фото Сергій Александров

Переломний момент трапився саме в Ліоні, коли я вирішив затриматись на один день і погуляти містом. Кожні дві хвилини я чув як мене хтось кличе з бару чи крамниці. Це були люди, з якими я знайомився протягом двох минулих тижнів. Цікаве відчуття – у мене скрізь була компанія, хоча я там був вперше і гуляв містом лише кілька годин. 

Я би повторив цей маршрут знову, але іншим способом. Під час шляху Сантьяго “процеси солодші за результати”. Це стало зрозумілим в останні 100 км, коли вказівники стали частішими. Коли ти так детально бачиш свій прогрес, починаєш рахувати дні та години до фінішу. До останніх 100 км я не рахував відстань – лише розумів, що треба багато йти та краще про це не думати. Треба насолоджуватись моментом і спокійно йти вперед. Коли бачиш, що до фінішу залишається 2-3 дні, розумієш, що нічого чарівного не відбудеться. Все яскраве та цікаве відбувається саме протягом шляху. Люди, які зустрічаються під час пригоди, за 5 хвилин стають ліпшими друзями. Хотілось просто швидше дійти до кінця та усвідомити, що ти це зробив, пройшов Іспанію пішки та цілий місяць жив в нових містах в компанії незнайомців. Цілий місяць ти ні разу не сидиш в автобусі, автомобілі або іншому транспорті. Я хочу повторити цей маршрут, щоб мати можливість таким чином надихати людей. Можливо найближчим часом я проїду шлях Сантьяго велосипедом, як це багато хто робить або оберу Португальський маршрут чи будь-який інший. В Європі їх багато. Ми зустрічали людей з різних регіонів: хтось йшов рік, хтось проходить маршрут вже вп’яте і все одно знаходять щось нове. Після спілкування з такими людьми важко не захотіти повторити щось подібне знову. 

Сергій%20А/Photo%2010-15-18,%2011%2026%2001%20AM.jpg
Фото Сергій Александров
Сергій%20А/Photo%2010-18-18,%202%2003%2056%20PM.jpg
Фото Сергій Александров
Сергій%20А/Photo%2012-7-18,%202%2059%2008%20PM.jpg
Фото Сергій Александров

Анна Луцюк, 29 років. Луцьк. Поетка і директорка луцької книгарні “Є”

“Все, що в мене є – це тут і тепер.” 

Про шлях святого Якова я дізналась у 2017 році зі сторінок однойменної книжки Дзвінки Матіяш. Я читала і розуміла, що маю бути там. Але завжди виникають певні обставини, що стримують: робота, сім’я, гроші, відсутність компанії тощо. Я встигла розлучитися, кілька разів перенести поїздку, то на осінь, то на весну, то коли донька піде в школу. Час рухався, але Каміно так і не ставало ближчим.

В якийсь момент зрозуміла, що все, що в мене є — це тут і тепер. Одразу знайшла дешеві квитки на жовтень у Францію, намагалась якомога швидше покращити свою англійську та зібрати мінімальне спорядження. Але за кілька тижнів до відльоту почала сумніватися, бо англійська так і лишилася на рівні “Лондон із зе кепітал оф грейтбрітан”, бо мала лише квиток в одну сторону і не знаходила шляхи, як економно добратися до Сан-Жан-П’є-де-Пор, бо ніколи не подорожувала без компанії, ніколи не була в аеропорту. Я не боялася побутових незручностей і що забракне фізичних сил, але переживала, що не зможу сісти на літак, зорієнтуватися в чужому місті, боялася заблукати десь у виноградниках Іспанії.

Я пройшла лише частину Французького шляху — 300 кілометрів. Вирватися на місяць (а саме стільки часу треба, щоб пройти пішки 800 км) не було можливості. Але навіть ці 9 днів на омріяній дорозі стали для мене найглибшим, найнеймовірнішим досвідом. Мій бюджет склав 300 Є з у рахуванням перельотів, проживання та харчування. Обов’язково навесні повернуся в точку, де закінчила, щоб дійти до Сантьяго і до океану.  На шляху зустрічались люди, які розбивають цей маршрут на кілька років. Я дуже стомлювалася, кульгала, наробила мозолів, але кожного ранку прокидалася як новенька, повна сил, енергії та радості. Ближче до вечора темп падав, але відчуття щастя не зникало протягом усього періоду. Я почувалася себе в абсолютній безпеці – скрізь були пілігрими, весь маршрут промаркований, тож неможливо було заблукати. Якщо зупинялась десь посеред шляху, до мене завжди підходили люди та питали чи все гаразд. Мені вдалося пізнати безумовну любов, коли через мовні бар’єри не можеш справити враження знаннями, гумором, статусом, але щось зближує і споріднює незнайомих людей. Кожного дня ти ділиш дорогу, а потім вечерю — з новими людьми та відчуваєш, що це родина. На шляху зустрічаєш людей від 18 до 80 років, які ідуть поодинці, парами, групами чи зі своїми собаками. 

Знаю, що буду повертатися на дорогу святого Якова безліч разів: хочу завершити Французький шлях, пройти Португальський і Північний; хочу пройти зі своєю донькою і сестрою, хочу провести там медовий місяць і пенсію. Це місце і люди, яких воно збирає із цілого світу, — неймовірне.


Хочете поділитися своєю історією? Пишіть на i[email protected]