5 секретів острова Ява

Засновники Flying Fish Voyage Ян Тичковський і Роман Судольський розповідають про непопсові місця та культурні принади Яви, що зазвичай залишаються поза увагою масових туристів

Ява – найбільш населений острів планети. І це далеко не єдиний рейтинг, де Ява знаходиться на провідних ролях – як у позитивному, так і негативному контексті. Велика кількість мегаполісів. Надзвичайні обсяги промислового виробництва, споживання енергії, товарів та послуг. Величезне навантаження на навколишнє середовище, пекельне забруднення лісів, води та повітря. Моторошна сейсмічна активність, десятки активних вулканів… 

І при цьому всьому – на диво добре збережені «острівки» дикої природи. Багато національних парків і заказників. Тисячолітні індуїстські та буддійські храми. Визначне мистецтво центральнояванських султанатів.

Звісно, Ява привертає увагу багатьох туристів. Чи не найпопулярнішим в Індонезії є маршрут Боробудур-Прамбанан-Бромо-Іджен, що об’єднує два унікальні храми зі світової спадщини ЮНЕСКО і два не менш дивовижні вулкани. Зазвичай на цьому Ява для туриста закінчується. А дарма – тут є чимало інших принад. Ця стаття описує 5 із них, що вразили нас під час подорожей із Flying Fish Voyage.

Вогняний пояс Землі: вулкан Келюд

Найбільш незвичним вулканом на Яві вважається Іджен, але є ще один, чий характер вращає не менше – це невисокий, але грізний Келюд. Він знаходиться в 70 км на захід від ще одного зіркового яванського вулкана Бромо. Виверження Келюда в 2014 році було найбільш яскравим та сильним на Яві за останні 20 років. Ще в 2007 році, після чергового виверження шанувальники активного відпочинку і гірських прогулянок відвідували кратер цього вулкана, аби помилуватися кислотним озером, розташованим в жерлі Келюда. Озеро перекривало жерло вулкана, не даючи вулканічній породі і газам вільно виходити на поверхню. Поступово це призвело до формування своєрідної «шапки» з каміння. В 2014 році Келюд відмовився носити цю шапку и зкинув її титанічним виверженням. Тонни каміння, піску і попелу злетіли у повітря, наче корок від шампанського. Вулканічний попіл вкрив територію 500 км в діаметрі, а загальну кількість вулканічного матеріалу, що злетів тоді у небо, оцінюють в 160 млн кубічних метрів. 

Ян Тичковський: «На той час я прожив на Яві лише півроку і вперше став свідком вулканічного виверження. Буквально за день усе місто Суракарта, де я тоді знаходився, вкрило шаром вулканічного попелу в декілька сантиметрів. Здавалося, ніби ми опинилися в лютневому снігопаді.

Пізніше, в 2016 році, я відвідав Келюд і був вражений наслідками виверження: кратер був схожий на розірвану пивну банку, в якій вибухнула чимала петарда. А асфальтна дорога була майже вщент розбита каменями, що летіли з кратеру. Піднявшись на кратер, я жбурнув камінь метрів за 10 від себе. Уся поверхня під ногами загула як монолітна бетонна плита – цей відзвук застиглої лави я запам’ятав назавжди».

Пачітан – таємний пляжний рай на Яві

На Яві чимало національних парків, і далеко не всі пов’язані з вулканами. Зокрема є парки на узбережжі – Балюран, Алас Пурво і Уджунг Кулон. Але є ще один регіон, що користується популярністю серед індонезійців, але залишається майже повністю невідомим для туристів з-за кордону. Це Пачітан – невеликий район на узбережжі Індійського океану,  в трьох годинах на схід від міста Джок’якарта. В Пачітані – декілька десятків пляжів: тут є місця для серфінгу, для плавання і для довгих прогулянок уздовж океану в абсолютній самотності. Неподалік від красивого узбережжя знаходиться дуже особлива печера Гоа Гонг. Зсередини її підсвічують різнокольоровими лампами, які постійно змінюють колір. Перебуваючи глибоко в печері, ви ніби опиняєтесь на фестивалі психоделічного мистецтва.

А ще в Пачітані є казкової краси річка, гарячі джерела і чарівний водоспад, загублений серед джунглів… 

Читайте також: Що таке джаму та чому індонезійці п’ють цей напій вже понад 1300 років?

Тровулан – столиця імперії Маджапахіт 

Найвідоміші рукотворні пам’ятки на Яві – звісно ж, храми Боробудур і Прамбанан, що були збудовані в VIII-IX століттях поруч із сучасним містом Джок’якарта. Ці величні споруди залишили правителі імперії Матарам. Але це не єдиний період розквіту цивілізації на Яві. За декілька сотень років після їхнього занепаду Матараму на Східній Яві виникає ще одна імперія, що стала прабатьком індонезійської державності – Маджапахіт. За охопленням підкорених територій вона наблизилася до кордонів сучасної Індонезії найбільше серед автохтонних держав цього регіону і залишила по собі декілька видатних пам’яток архітектури. 

В першу чергу, мова про столицю імперії – містечко Тровулан, яке почасти відновлене і відкрите до відвідування. В архітектурі місцевих споруд можна неозброєним оком вгледіти елементи культових споруд, повсюдно вживані в сучасній балійській архітектурі. Це й не дивно, адже в XIV-XVI століттях імперія Маджапахіт займала домінантне положення відносно балійських князівств і неодноразово атакувала Балі, тимчасово захоплюючи його окремі регіони. Сучасна культура Балі – це багато в чому трансформована за віки культура імперії Маджапахіт. Один із найяскравіших елементів цієї культури – славнозвісні балійські ворота (чанді бентар\candi bentar), прототипи яких ви можете побачити в Тровулані.

Чайні плантації та останні індуїстські храми на Яві

Ще одна цікава місцина, де залишилося кілька храмів, побудованих імперією Маджапахіт – схили вулкана Лаву на кордоні Східної та Центральної Яви. Тут розташовані храми Сукух і Чето. Вони є  місцями паломництва для яванської знаті з Суракарти й Джок’якарти, де почасти збереглася вірність деяким індуїстським ритуалам навіть після офіційного прийняття ісламу. Сам регіон, де збудовані храми, теж заслуговує на увагу завдяки красі місцевої природи.

Сукух, мабуть найбільш загадковий із усіх храмів, що залишились на Яві, побудований на висоті 900 метрів над рівнем моря. Його головна споруда нагадує піраміди майя. Навколо цієї будівлі безліч кам’яних статуй, пов’язаних із сексуальною сферою життя людини. Вчені припускають, що цей регіон був місцем для відправлення культів, що пов’язані з родючістю. На такі здогадки наштовхують статуї з зображенням геніталій та сцен сексу у храмах Сукух та Чето. Храм Чето теж розташований на схилі вулкану Лаву на висоті близько 1400 метрів над рівнем моря. Він являє собою низку терас, відділених одна від одної воротами чанді бентар – саме такими, які тепер вважаються характерними для Балі.

Ян Тичковський: «Окрім храмів, в цьому регіоні є декілька чайних плантацій. Надзвичайно красиві види на безліч зелених кущів відкриваються по дорозі до храму Чето. Проте якість місцевого чаю залишає бажати кращого – в першу чергу, через недбале ставлення до обробки, збору та сушки листя. Проте за 1,5 години дороги від описаної місцини, на північному схилі вулкана Лаву, є чайна плантація і фабрика Джамус. Чай, яким мене пригощали на тій плантації, дійсно вразив своєю якістю – це велика рідкість в Індонезії».

Читайте також: Великий гід по острову Фукуок

Джок’якарта – спадщина яванських султанатів

Про міста на Яві можна почути скоріше нарікання, ніж схвальні відгуки. Багато прокльонів від мандрівників летить убік столиці Індонезії – Джакарти, найбільшого міста в країні. Не маючи наміру виступати адвокатом яванських мегаполісів у цій статті, хочемо розповісти про улюблене серед туристів яванське місто – Джок’якарту. А точніше – про кілька маловідомих його закутків.

Джок’якарта – беззаперечна колиска яванської культури. Саме тут зародилася наймогутніша мусульманська держава на острові Ява – князівство Матарам, що пізніше розкололось на Суракарту і Джок’якарту. Сьогодні яванська культура – це суміш вцілілих елементів, місцевих вірувань, обрядів і традицій періоду «доіндізації» Яви, буддійсько-індуїстського періоду Нусантари, спадщини яванскьких султанатів із надзвичайно багатою традицією мистецтв танцю, музики оркестру гамелан, лялькового театру ваянг куліт, декількох автентичних ремесел і т.д. 

Ян Тичковський: «Місце, яке я особливо раджу для піших прогулянок по Джок’якарті – район Кота Геде. Це і є серце яванських султанатів, місце зародження князівства Матарам, його столиця на перші 50 років існування. Тут збереглося кілька старих будівель XVII століття, оборонні мури, а також пізніші будівлі періоду голандського колоніального правління. Джок’якарта завжди залишалась вміру автономним політичним актором, а тому спромоглась стати центром відродження місцевої культури після здобуття Індонезією незалежності. Дуже раджу під час прогулянок по Кота Геде звертати із великих вулиць і губитися в провулках, переходах між будинками, що навіть не назвеш вулицями – у цьому дуже милому кварталі живуть привітні люди, що не розцінять ваші походеньки як зазіхання на приватність їхнього тихого життя. Багато туристів відвідує цехи із виробництва срібних прикрас – це найпопулярніша забава в Кота Геде. Але мало хто знає, що такі самі, лиш меншого розміру майстерні заховані вглибині кварталу, і саме там можна віднайти справжню автентику».