Як використовують інтернет у подорожах досвідчені мандрівники • dovkola

Як інтернет змінив нашу буденність, на що ми витрачаємо час, дивлячись в екрани, та чому навіть на Евересті так і хочеться відкрити ноутбук? До речі, міжнародний оператор роумінгових послуг Tez Telecom ще й робить це можливим.

Ми поговорили з мандрівниками, які, пересуваючись з одного краю світу на інший, магічним чином встигають говорити з близькими та вести сторінки в Facebook.

Ігор Шаверський, мандрівник

Найбільшу кількість часу в подорожах забирають Facebook і Telegram.

Зазвичай це спілкування мені справді дуже потрібне. Без Інтернету я б загинув, напевно. У всіх сенсах цього слова. Іноді сиджу хтозна де, навкруги нікого, переді мною світиться маленький екранчик, а там – живі люди. Думаю, для людей, які подорожують, спілкування онлайн набуває нового сенсу, додає глибокого змісту.

Хоча, звісно, все змінюється. На Фейсбуці раніше було легко та весело, а зараз це, як вийти в магазин за хлібом. Ось знайома бабуся, он якийсь родич дорогу переходить, ось давній знайомий, а он там – друг мого друга / син маминої подруги. У стрічці з’явилася маса політики, все це міксується з відео про кошенят, мільйоном робочих чатів, армією продажів та розпродажів, які автоматично потрапляють у спам. І врешті-решт маємо специфічний коктейль новин.

Я намагаюсь більше спілкуватися в Телеграмі і виключно по роботі. Думаю, з друзями краще спілкуватись офлайн або не спілкуватися взагалі.

Щонайбільше я витримав без інтернету тиждень. У Північній Кореї. Нічого такого, світ не зупинився. Я б ще зміг так побути. Взагалі, наступає вік, коли розумієш, що Інтернет – це цікава забавка, яка в певний момент перетворилася на потяг без гальм. Чомусь у дитинстві батьки силою забирають тебе від комп’ютера, а тепер мрієш про кілька днів без безкінечних переписок, e-mail і повідомлень.

Пам’ятаю, якось ми піднялись до базового табору Евересту. Я розкинув руки та глибоко зітхнув. Ось вона – свобода. Жаданий простір. Ані зв’язку, ані буденних проблем. Десь за годину ми зупинились на обід. Поряд бабуся заплатила шерпам 15 доларів, дістала ноутбук, приєдналася до вай-фаю та почала працювати. Такий Еверест.

До речі, так було усюди. Ірландський гід у Північній Кореї, який інстаграмив по окремому каналу. Джунглі Амазонки, де індіанці доставляють річкою бензин, аби запустити генератор та подивитись супутникове телебачення. 4G посеред Тихого океану.

Цю планету вже не врятувати.

Взагалі я впевнений, що інтернет – це добре, якщо знати міру (власне, це стосується будь-чого в житті).

Класно – швидко отримувати інформацію, залишатись на зв’язку з рідними, заробляти на життя з тропічного острова. Але коли я бачу, як знайомі влаштовують святкові giveaways, розігрують 1000 грн за підписку в Інстаграмі, а десятки незнайомих людей вітають мене з днем народження – рука сама тягнеться до кнопки «вимкнути».

Олександр Чебан, мандрівник

В сучасному світі кожен відчуває потребу бути підключеним до глобальної мережі. Робота, близькі, рідні. Спілкування онлайн – це скоріше життєва потреба, аніж примха чи опція.

Але насолоджуватись треба місцем, в якому я перебуваю зараз, а не віртуальним світом. Бронювання, маршрут, GPS – ось для чого тут інтернет.

Таким чином, якщо говорити про подорожі, то для мене використання інтернету має практичний характер: по-перше, це онлайн карти, додатки, які допомагають побудувати маршрут чи забронювати щось. А по-друге – це соціальні мережі та месенджер. Це спілкування, контакт із близькими, а також задіяними у плануванні подорожі людьми.

Те, що я розміщую в соціальних мережах, має бути найвищого гатунку. Це має бути якісний, підготовлений контент. Будь-який пост має бути змістовним, аудиторію треба поважати.

Чи зміг би я відмовитись від інтернету? З одного боку, можна легко це зробити, якщо так складаються умови. Скажімо, я йду в похід у регіон, де немає зв’язку. Чудовий детокс, дихаю повітрям, дивлюся на гори. Але навіщо робити це «просто так»? А коли це потрібно – то це потрібно.

Володимир Шуберт, мандрівник, автор блогу “Дешеві подорожі з Шубертом”

Для мене інтернет – це насамперед програми-навігатори, сайти з бронювання житла, тріпедвайзори та інші інформаційні сайти для туристів.

В подорожах я користуюсь інтернетом виключно для передачі інформації близьким зі змістом “у мене все ок”. Наприклад, Норвегією і США ми подорожували без мобільного інтернету. Нам вистачало офлайн-карт та раніше зібраної інформації з геолокаціями. Часто ще використовую інтернет для зв’язку з господарями Airbnb.

Плюс соціальних мереж – це швидке отримання необхідної інформації. В дорозі я не займаюся постингом та Інстаграмом, а зазвичай роблю це вже вдома. Фейсбук та Інстаграм, безумовно, можуть бути корисні в подорожі. Наприклад, коли потрапив у незнайоме місто. Робиш фото з текстом “куди піти, що побачити, де смачно поїсти?” І якщо у тебе є друзі-мандрівники, то вони відразу «скинуться» лайфхаками та порадами. Є ще мережа – каучсерфінг. Якщо живеш по каучу, то без інтернету теж ніяк.

Цікаво, скільки б я витримав без інтернету? Певно, залежить від обставин, якщо є телефон і роумінг для дзвінків близьким, то і всю мандрівку можна бути без інтернету. Але за однієї умови – якщо подорож ретельно спланована заздалегідь. Я зазвичай витрачаю дуже багато часу на ретельне планування кожного дня, відвідування закладів, транспорт і всі можливі деталі ще в Україні.

Я трохи старообрядник і завжди беру з собою папери (туристичні карти, посадкові талони, броні готелів), адже з технікою буває різне. І в першій нашій самостійній мандрівці, у далекому 2013-му році, була цікава ситуація. Ми летіли з Барси в Болонью. Але наш виліт Ryanair затримали на 5 годин і замість того, щоб прилетіти о 20-ій, ми торкнулись італійської землі о 2-ій ночі. Аеропорт вже був зачинений і чекав лише на наш рейс. Ноутбук розряджений, єдиний смартфон на трьох мандрівників розрядився. А нам треба 5 км йти до готелю. Добре, що у мене була папка з роздруківкою броні Booking, де є адреса і маленький квадратик із картою. Так десь через півтори години ми дійшли. Привіт італійцям та їхньому рівню англійської мови (посміхається). Тому завжди має бути запасний варіант.

Мені інтернет допомагає насолоджуватись шляхом, але за однієї умови: якщо використовувати його для планування власної мандрівки, а не для обробки фото для постів в “інсті” чи гортання стрічки у ФБ. Завантажити фото можна і вдома, а ось не встигнути в музей, не доїхати на мис або запізнитись на останній автобус – дуже навіть реально. І цього вже не повернеш.

Тетяна Тімкова, мандрівник, фотограф

Інтернет, звісно, спрощує життя. Велика кількість процесів пришвидшується, стає більш доступною. Освіта, планування подорожей, загалом доступ до інформації.
По-друге, інтернет об‘єднує. Це ком’юніті. І третій плюс, напевно, натхнення.

Трафік я зазвичай витрачаю на соціальні мережі. Вони займають близько 70% мого часу, але, на щастя, це не особисті повідомлення, а робота. Звісно, мені здається, що витрачати час на соціальні мережі замість того, щоб проживати день – це не класно.

В день я витрачаю близько 2,5 годин на соціальні мережі, насамперед це Інстаграм, бо працюю я переважно з ним.

Важко сказати напевно, чи дає мені інтернет емоції, чи забирає їх. Деколи я розумію: це вже п’ятий коментар родичам та близьким чи відповідь на stories, а можна ж було просто поговорити.

Відмовитись від інтернету я б, напевно, не змогла, але готова ставитись більш усвідомлено до використання свого часу там.