Карпатами на авто: 2700 кілометрів свободи

Цього року подорожі Україною як ніколи актуальні. Багато хто розглядає Карпати як напрямок для мандрівки. Публікуємо автомобільний маршрут авторства подружжя Сененко: вони проїхали через всі Карпати та поділилися з нами найцікавішими локаціями та порадами по плануванню подорожей.

Дізнавайтесь більше про цікаві місця України, підписуйтесь на наш Telegram канал або Viber групу.

Минулого року, в серпні, коли бджоли робили останні закрутки меду, а соняхи нетерпляче очікували на комбайни, наша родина мала одну з найкращих та найдешевших мандрівок у житті.  2700 кілометрів дорогами Західної України – автомагістралями, містами, полонинами та карколомними гірськими шляхами – і кожен кілометр вартував зусиль, оптимізму та відваги, докладених для здійснення подорожі.

Турне було настільки вдалим, що ми періодично передивляємося фото звідти. Не з Парижа чи Копенгагена, не з Будапешта чи Дрездена, а з глухих карпатських сіл, зруйнованих фортець, неймовірних водоспадів. Озираючись назад, ми розуміємо, наскільки наша авантюра – без жодного досвіду та особливої підготовки – була безглуздо сміливою, на грані фолу, однак… ми не те що б навіть її повторили. Ми впевнені, що всі, у кого є власне авто, мають спробувати так відпочити.

Абсолютно вільними, але не без комфорту. З благами цивілізації, але якомога далі від неї.

Можливо, цей допис стане корисним тим, хто давно мріє вчинити щось подібне, однак йому бракне духу; тим, хто засмучений прикутими до землі літаками і перекритими кордонами, проте має бажання цьогоріч десь відпочити; тим, хто вважає, що Україна — це виключно міста мільйонники з родючим чорноземом поміж ними, але має розплющені до краси очі і відкрите до вражень серце.

В цьому матеріалі ми розповімо вам про наш маршрут, туристичні принади, харчування, ночівлю в готелях, а також надамо 10 порад, яким ми були б раді на початку нашого турне. 

Маршрут

Жоден запланований вами маршрут не буде дотримано. Спочатку ми теж на карті хрестиками відмічали місця, які ми планували подивитися. В кінці мандрівки ж усвідомили, що не побачили рівно половину того, що планували. Але побачили рівно стільки ж того, про що й не мріяли. Проблеми з планом почалися вже за 250 кілометрів від Києва, коли ми вгледіли вказівник на Руїни Корецького замку. Ми про такий і не чули, а оминути не змогли. І не даремно. Зрештою, запланувавши дістатися Львова за 6-7 годин, у місто Лева ми зрештою прибули лише за дві доби після старту!

Тому наш фактичний маршрут виглядав так:

Київ — Замок князів Корецьких, м. Корець — костел Святого Антонія, с. Великі Межирічі — руїни Губківського замку, с. Губків — Костел Святого Лаврентія, с.Тайкури – Почаївська Лавра – Підгорецький замок – Центр Космічного зв’язку поблизу Золочева — Золочівський замок – Замок Свірж — Львів — Східниця — Тустань — Недобудована дамба водосховища дорогою на с.Довге — Доменна піч у с. Майдан — Сколе — Водоспад Кам’янка – Мертве озеро – гора Високий Верх (курорт Захар Беркут) — Міжгір’я – Водоспад Шипіт — гейзер біля Вучкове – Синевирський перевал — озеро Синевир — Реабілітаційний центр бурого ведмедя – Старе Село, с.Колочава – Сфангове болото, с. Негровець — Тереблянське водосховище – с.Плоске — Полонина Руна – Водоспад Давір – с. Перечин — Невицький замок – Палац Плотені — Середнянський замок – Чинадієвський замок – водоспад Скакало — м.Берегово — Реформаторський храм, с. Четфалва — Палац Перені, м. Виноградів — Виноградівський замок (замок Канків) – Хустський замок, м. Хуст – Іза – уздовж кордону на Чернівці — без зупинок через Кам’янець-Подільський, Хмельницький і Житомир на Київ.

Туристичні принади

1. Корецький замок, м. Корець — фортеця, яку почав зводити князь Федір Острозький, донині лишилися споруди 15-18 ст. Є чудові підземелля, що відкриті для доступу. Атмосферні фото та чарівні краєвиди гарантовані.

2. Костел святого Антонія, с. Великі Межирічі — неймовірних розмірів споруда 1700-х років, яка знаходиться в абсолютному контрасті з маленькими хатками навколо. Вхід всередину було зачинено. 

3. Руїни Губківського замку, с. Губків — фортеця 15 ст. на березі річки Случ. Дуже важка дорога до фортеці (дуже — це коли їхати зі швидкістю більшою за 10-20 км/годину — небезпечно для автівки) компенсується чарівним краєвидом і абсолютною тишею.

4. Костел Святого Лаврентія, с.Тайкури — руїни католицького храму 1710-го року. 

Читайте також: Забута спадщина Львівщини. Покинуті палаци та костели

5. Почаївська Успенська Лавра. Чоловічий монастир, надзвичайно потужне і красиве місце з неймовірним краєвидом. На жаль, здане в оренду російській православній церкві в Україні. Зауважте, що чоловіки в платтях та казакі не пустять на територію дівчат у штанях, а хлопців в шортах.

6. Підгорецький замок 1635 р. та Костел Воздвиження та Святого Йосипа 1752 року (нова назва Церква Блаженного Миколая Чарнецького та новомучеників УГКЦ). Дві опупезно красиві споруди, доступ всередину обох відкрито. Замок по-тихеньку реставрують, всередині — картини, бо приміщення передані Львівській картинній галереї. Від внутрішньої краси не залишилося і сліду, бо в 1945 році замок розграбували радянські солдати, потім була пожежа, а потім — протитуберкульозний диспансер. Класика.

7. Золочівський замок, м. Золочів — споруда 1634 року, неймовірно красива зсередини (чомусь фото заборонені), багата музейна колекція, цікаві підземелля, прекрасні краєвиди з оборонних валів, чудовий парк. Пів дня тут спокійно можна бути, а поруч є прекрасне недороге кафе, де можна попоїсти. 

8. Центр Космічного Зв’язку під Золочевом. Насправді, він розташований дорогою з Підгірців на Золочів, але ми спеціально верталися, аби пошукати під’їзду побличже. Ніт, проїзд туди закрито, але помилуватися, стоячи в полі соняхів, можна. Отут класний репортаж про Центр.

9. Свірзький замок, с. Свірж — 15 ст. Красива споруда, однак всередину ми не встигли — було вже зачинено. Поруч є вхід до завалених підземель та руїни костелу.

10. Львів. Тут нема чого коментувати. З нашої точки зору це найбільш туристично привабливе місто України. Ми були тут 1,5 доби і ніде двічі поспіль не харчувалися чи пили каву, а робили ми це часто. Дурна справа щось радити подивитися у Львові, тому і не будемо. Ми встигли дуже багато, однак відкривайте це місто для себе самостійно. І не забувайте, що тут є підземелля та дахи.

Читайте також: Куди поїхати недалеко від Львова на вихідні

11. Східниця. Селище-курорт. Повно джерел дуже потужної мінеральної води. Настільки потужної, що самостійно її собі «призначати» і пити — це шукати своєму організму неприємностей. У порівнянні з нею всі Трускавці і Миргороди — то забавки для гомеопатів. Плюс тут навколо дикі ліси й ручні білки, абсолютна тиша і спокій.

12. Тустань. Наскельна фортеця 9-16 століть. Звісно, лишилися тільки скелі, на яких вона була. Жодні фото не передають тутешній масштаб і краєвиди. Поруч діє музей, в який ми нагально радимо сходити. Дуже цікаво, недовго і дешево.

13. Недобудована ГЕС, Карпатське море, р. Стрий, поруч з с. Довге (Львівська обл). Колосально величезна споруда, один з нереалізованих проєктів гігантоманії померлого срср. Знайшли її випадково, коли заблукали в пошуках водоспаду Лазний, до якого так і не дісталися, бо дощі перетворили струмки у глибокі річки менш ніж за годину. Координати 49.155619, 23.359120. Історія об’єкту тут

14. Доменна піч у с. Майдан (Львівська обл.), 1814 р. Є вхід в підземелля. Поруч — Костел Святої Анни 1938 року. Також мали на меті відвідати водоспад Гуркало, однак це потребувало пішої прогулянки й рясні дощі нам цього зробити не дозволили. Далі була ночівля у м. Сколе, де можна також поглянути на замок Грьодлів, але він взагалі не вражає.

15. Водоспад Кам’янка та Мертве (Журавлине) озеро. р. Кам’янка. 49.033729, 23.563847. Перший — гуркотливий. Друге — тихе і прозоре. Дорогою до озера є кілька неймовірних місць з камінням, що поросло мохом та папороттю. Поруч з водоспадом можна добре попоїсти місцеву кухню. 

Читайте також: Водоспади України, які варто побачити

16. г. Високий Верх, гірськолижний курорт Захар Беркут. Тут працює підйомник, яким можна видертися на гору. Не погоджуйтесь на підйом квадроциклами. Краєвид — неймовірний, на всі боки. На плато можна покататися верхи на конях, квадроциклах, скуштувати місцеву їжу, випити кави, є кафе. Врахуйте, що різниця температур у підніжжя і на горі може сягати 15-20 градусів. Плюс вітер. Коли ми підіймалися, на горі було +8. Тому беріть теплі речі.

17. Водоспад Шипіт. Дуже красивий, але дуже популярний. Щоб вдень зробити його фото — потрібно відстояти довжелезну чергу. Тому ми тут були двічі — вдень і вночі. Абсолютно різні враження. Не забудьте піднятися на його верхівку спеціально обладнаною стежкою. Поруч можна купити всілякі карпатські сири, ковбасу, копчене на вогнищі сало, сувеніри, домашнє вино. 

18. Гейзер у с. Вучкове — цікава штука. Але… залежно від пори року він б’є з періодичністю 3-4 години! Тому, запасіться терпінням, якщо прибули відразу після його виверження. Поруч є мальовниче озеро і річка, де можна босоніж помандрувати, кафе зі смачною кавою та шикарний ліс. Тривалість виверження — щось близько години. Врахуйте, що до моменту його виверження навколо збереться повнісінько людей. (На світлині його не максимальна висота).

19. Синевирський перевал — просто зупиніться тут. Вийдіть з авта і відчуйте, як перехоплює подих від свіжості повітря та зелені навколо. Якщо буде не ліньки — уздовж шляху побачите величезні огороджені мурашники. Теж цікаво.

20. Озеро Синевир — найбільше озеро Українських Карпат. Краще бути надвечір. Так, ви не придбаєте сувенірів чи не вип’єте кави, однак розминетеся з натовпами туристів, яких сюди звозять автобусами звідусіль. Обійдіть навколо, помилуйтесь, як воно починає парувати у вечірню прохолоду. Автівку лишайте унизу. Немає сенсу платити гроші за проїзд і втратити приємність від прогулянки лісовою дорогою.

21. Реабілітаційний центр бурого ведмедя — неможливо оминути, а особливо важливо сюди заїхати усім прибічникам цирків з «мєдвєдямі на вєласіпєдє» та всіляких звіринців. Скалічені долі диких тварин, яким би у лісах та горах сновигати, але вони змушені заново вчитися не боятися відкритого простору, бачити воду не лише у мисці, впадати у сплячку на зиму. До речі, зовсім недалеко є якийсь звіринець з дикими вовками та зоопарком, то геть протилежна історія до цієї. 

22. Старе Село, с. Колочава. У цю місцину звезли купу старовинних карпатських хат. Можна заходити всередину, дивитися на умови давнього побуту, знаряддя праці тощо. Є навіть приклади наметів для вівчарів, шинок, майстерні. Дуже атмосферне місце. Нагадує Пирогів у Києві. Важливо, що прямо на території є прекрасний музей Колочавської вузькоколійки. Тут і паротяг, і вагони, в які можна заходити, і спецтехніка, в т.ч. автомобільна на залізничному ходу. Є також і вагон-музей, де розповідається про репресії під час радянської окупації, але в момент нашого візиту там було зачинено. Туристів — повно, особливо іноземців. До речі, прямо за парканом Старого Села можна спостерігати класичну картину, як місцеві викидають сміття на берег річки. Або чекають повені, щоб його змило, або палять. Прямо вдень. Отакі контрасти.

23. Сфангове болото, Болото Глуханя, с. Негровець — це болото, що живиться виключно за рахунок дощових опадів. Там повно рідкісних рослин та унікальна екосистема. Має колосальні розміри. По ньому погуляти не вийде, однак там зроблені спеціальні містки, які дозволяють заглибитися всередину і роздивитися.

24. Теребовлянське водосховище. Надзвичайно красива місцина, де у величезному спокійному дзеркалі відбиваються гори. 

Читайте також: Куди поїхати відпочивати в Карпати, крім Буковеля

25. Полонина Руна. Дуже важкодоступне місце, якщо у Вас не джип. Однак кожна витиснута кінська сила з двигуна вартує того. По-перше, на Полонину Руну — дуже мальовнича дика дорога уздовж річок. В будь-якому місці можна знайти пороги, водоспади, давні шаруваті скельні відкладення. Чим вище вгору — тим більше квітів, диких птахів. На самій полонині — безкраї зарості ягід, які місцеві збирають спеціальними чесалками. Ягоди можна їсти. Карпати видно на всі 360 градусів. Ну, і, звісно, тут розташована закинута недобудована військова база. Можна зайти всередину та акуратно поблукати. Потрібен тільки ліхтар та гумові чоботи. Кілька важливих моментів: — навіть якщо вам здається, що на Полонині хороша погода — віддаляючись від авта, візьміть теплі речі, бо температура падає миттєво; — 48.800563, 22.809350 — це правильні координати; якщо ви їдете і бачите Липовець чи Лікіцари — ви повернули не туди (хоча дуже мальовничий шлях і цікаві високогірні села, де саме ваш візит стане подією для місцевих, настільки вони важкодоступні); — краще приїздіть зранку, бо ваше авто або ваш водійський досвід можуть не дозволити вам подолати дорогу. Коли побачите стару військову дорогу з бетонних плит — це воно. В одному місці плити розмило, тому аби проїхати — нам довелося вручну з каміння будувати заїзд. Назад — так само, бо за кілька годин джипи місцевих гідів його повністю зруйнували. Якщо ж таки вирішите в цьому місці покинути машину, бо шкода дорогий обвіс та глушник, і піднятися пішки — резервуйте не менше 4-6 годин. Швидше не впораєтеся, аби все подивитися. Але Полонина Руна варта зусиль.

26. Водоспад Давір. Він десь тут 48.4842, 22.4405. Питання не у тому, що водоспад дуже красивий і розташований дорогою до цивілізації з Полонини Руни. Сама дорога — надзвичайна. Можете десь кинути авто і пройтися уздовж річки пішки (якщо, звісно, це не сезон дощів). Недалеко від водоспаду є SPA курорт з однойменною назвою. Не лякайтеся розкоші та понтів — всередині є прекрасне не дуже дороге кафе. Дуже-дуже смачно було. Чи то ми були такі голодні. 

27. Невицький замок, с. Кам’яниця. Напівзруйнований комплекс споруд 14 ст. Красивий і ззовні, і всередині. Можна поблукати «вулицями» та «будівлями». Дорогою з Невицького замку на палац Плотені радимо завітати у Децу у Нотаря — музей-кафе, де дуже смачно годують і можна цікаво провести час.

28. Палац Плотені, с. Великі Лази. Кін. 19 ст. Ця пам’ятка значиться в усіх туристичних порадниках, однак що саме тут робити — незрозуміло. Ми обійшли навколо, ззаду — закинутий парк. Та й все.

29. Середнянський замок, с. Середнє. Місце — бомба! По-перше, це 1146 рік. По-друге, це Орден Тамплієрів. По-третє, самі головні руїни — прекрасні. Взагалі, цей замок вважається однією з головних принад Закарпаття.

30. Чинадіївський замок (Замок Сент-Міклош), смт. Чинадійово, щось там від 13 ст. тягне свою історію. Ми були ввечері, тому все було зачинено, але він і зовні дуже гарний, а ззаду є цікавий парк зі скульптурами. До речі, тут є інформаційний центр.

31. Водоспад Скакало. 48.525723, 22.830213. Знайти відверто непросто, якщо поруч немає людей. До водоспаду веде чарівна лісова стежка, можна спуститися як до низу, так і піднятися на верхівку. 

32. Берегове. Дуже контрастне місто. З одного боку, дуже гарне. Головна принада — термальні купальні. Краще їхати на цілий день і погрітися на сонечку біля басейнів. В місті є прекрасний краєзнавчий музей (Графський двір). На перший погляд — ніц особливого, але щиро дуже радимо, плюс обов’язково візьміть екскурсію. Вартує копійки, однак ви послухаєте про непросту історію совання кордонів туди-сюди. Під ким це місто тільки не було. І саме це і робить його контрастним. Знайти тут напис українською — чи то на рекламі, чи то в магазині — важче, аніж угорською.

33. Готичний реформаторський храм, с. Четфалва — кам’яний костел 15 ст. і дерев’яна дзвіниця 18 ст. Вражає. Також вражають безкраї поля навколо і дуже смачні яблука обабіч дороги. Можна у місцевих придбати кавуни й дині.

34. Палац Перені, м. Виноградів — колишній палац і парк наче 17 ст. Ніц особливого, але на території є цікаві старовинні будівлі, що гарантують незабутні фотографії.

35. Виноградівський замок (замок Канків) — руїни замку 11 століття. Ошелешують не стільки стіни замку, що бачили купу битв, скільки краєвиди навколо.

36. Хустський замок, м. Хуст — фортифікаційна споруда 11-13 ст. Тут можна бачити однозначно найкращий захід сонця на Закарпатті. До речі, нам пощастило бачити справжні археологічні розкопки.

37. Село Іза. Центр лозоплетіння. Уздовж головної вулиці розташовані десятки приватних магазинів, де можна придбати будь-що плетене з лози — кошики, сувеніри, меблі, скрині, шафи тощо. Оскільки Іза була початком наших мандрів додому — ми понакупляли стільки різних речей, що вони ледве умістилися в авто. До речі, поруч з Ізою є ферми, де можна придбати екскурсії на дегустацію та виробництво сирів. Цікаво, смачно, але не можна сказати, що вау і вартує витрачених грошей.

38. Шлях додому уздовж кордону на Чернівці — Кам’янець-Подільський, Хмельницький і Житомир на Київ​. Найбільш цікава ділянка Тячів-Ділове, де прикордонні стовпи з колючим дротом йдуть відразу обабіч дороги. В певних місцях інший берег р. Тиса — це Україна, а в інших — вже Румунія. Варто зупинитися на Яблунецькому перевалі й добре попоїсти, насолодившись свіжістю гірського повітря і тишею. Чернівці — цікаве місто, в якому найбільш цінною принадою є будівля Чернівецького національного університету.

Читайте також: Що подивитися та чим зайнятися в Чернівцях

Дорога додому дуже важка – двосмугова, з купою вантажівок і зустрічного транспорту. Як це не дивно – найбільше дісталося нашому авто не у високих горах, а при проїзді Кам’янця-Подільського: розгепали два колісні диски через якісь рейки на одному з транзитних шляхів крізь місто. До речі, в Кам’янці є однойменна фортеця. Буде час – завітайте. У нас на те вже бракувало часу.

Як організувати таку мандрівку?

Для того, щоб розпочати планування і організацію подорожі, слід визначитися з трьома моментами:

  1. Терміном подорожі
  2. Місцями, куди хочеться втрапити
  3. Бюджетом подорожі.

З терміном подорожі все зрозуміло. Головний нюанс – останній день Вашої мандрівки має бути зарезервовано на дорогу додому. По-перше, навіть дорога додому може виявитися цікавезною, по-друге, дорога – повна сюрпризів.

Місця і бюджет непозбувно пов’язані з пошуком житла для ночівлі й саме це є головним питанням. Може здатися, що цілком реально детально запланувати, в який саме день де ви опинитесь, заздалегідь забронювати номер/кімнату в готелі чи приватному будинку та бути спокійними. Ні, це з нашої точки зору, хоч і дуже самозаспокійливий варіант, однак абсолютно нераціональний. По-перше, ви елементарно можете вибитися з графіку подорожі – розмило дорогу, зламалося авто – і весь ваш стрункий план летить шкереберть. По-друге, ви позбавляєте себе можливості змінити маршрут та побачити те, чого не планували, затриматися в цікавому місці. Ви позбавляєте себе головного в автоподорожі – бути вільними й не зважати на час.

Тому… так, ми теж прописували сценарій подорожі, намічали приблизні місця ночівлі, однак відмовилися від цієї ідеї саме біля Корецького замку.

Що ж ми робили фактично? Пошук житла для ночівлі здійснювали на сайті booking.com за годину, а подекуди за 20 хвилин (!) до прибуття у найближчий населений пункт. І жодного разу не було проблем із поселенням чи відсутністю місць. Бронювати виявилось нескладно і навіть цікаво. При бронюванні день-в-день не потрібно вносити ані дані банківської картки, ані попередню оплату. Достатньо вказати ім’я та прізвище головного гостя, електронну адресу та орієнтовний час заїзду.

На що звернути увагу при бронюванні?

По-перше, відсортуйте варіанти ночівлі за ціною чи відгуками. По-друге, зверніть увагу на години заселення чи виселення. Наприклад, нас цікавили заклади, де поселення було можливим аж до 00.00. Дуже багато готелів заселяють до 20.00, а у нас не було жодного разу, щоб ми встигли кудись приїхати до 21 години. Якщо ви все одно не встигаєте із заїздом, можна спокійно зателефонувати. Хазяї радо йдуть назустріч і чекатимуть Вас із ліхтарем. Але уточніть, чи за пізніше поселення не стягнуть з Вас додаткову плату. По-третє, звертайте увагу на ціну: вона може вказуватися у трьох варіантах. Перший – ціна включає всі податки та збори, це остаточна сума до оплати. Другий – ціна не включає податки й збори, тому остаточну вартість Ви побачите в процесі бронювання. Третій – поширений в Закарпатській області – ціна вказується за проживання, але вказується, що може стягуватися ще й туристичний збір. Він може нараховуватися або ні, залежить від закладу.

Щодо вибору житла за відгуками. Обирали ті, що мали не менше 8,0 балів. Інколи позитивні відгуки не відповідали дійсності. Так само негативні відгуки не справдилися. Тому це лише загальний орієнтир аби взагалі геть не втрапити у неприйнятне житло.

Щоб бути спокійними, слід завжди мати із собою свій фен, шампунь, гель, мило та ідеально – маленький електрочайник. Дуже спрощує життя.

Трішки про місця де проживали

Центр Львова наповнений різноманітними хостелами. Ціни дуже привабливі. У багатьох можна знайти варіанти двомісних номерів і навіть з власною ванною кімнатою. Нам пощастило зупинитися у Містер Хостел. Це самісінький центр. Зауважте, що мандруючи до Львова на авто, слід заздалегідь подумати про парковку. Вказівка на сайті, що готель чи костел мають громадську парковку поруч, означає лише те, що вона вся буде зайнята туристами та місцевими. Проживання вийшло 459 грн. за добу (тут і далі всі ціни вказані станом на серпень 2019 року).

Східниця – це популярне місце для оздоровлення та лікування мінеральними водами цілий рік. Літо не є виключенням. Є готелі, садиби та варіанти проживання у приватному секторі. Слід врахувати, що у приватному секторі платиш за ліжко-місце, а не за кімнату. Вілла Бухів – виявилась дуже зручним і мальовничим місцем. Парковка — безкоштовно на території вілли. 650 грн. за добу.

Місто Сколе – повно варіантів для проживання, бо через місто проходить кілька трас. Ми проживали у приватному будинку “U Gawy”, з господарями. Було відчуття, наче у гостях чи у родичів лишився на ніч. Дуже цікавий досвід. Паркування безкоштовно у дворі. 400 грн. за добу. 

Міжгір’я – проживали у гостинному дворі Євгенія. Є можливість готувати самостійно або замовити сніданок. Проблемою було знайти вночі по навігатору, бо він некоректно відображає адресу, але зв’язок телефоном з господарями допоміг. Паркування на території безкоштовне. 400 грн. за добу.

Синевирське перехрестя – нова будівля, з душа тече натуральна мінеральна вода. Туалет і душ – на поверсі. Господарі дуже ввічливі, паркування безкоштовне, сніданок – домашній. 500 грн/добу.

Міні-готель Золоте руно, с. Плоске – дуже гарні номери, з туалетом і душем, паркування безкоштовне. Нема до чого приколупатися. Все чудово. 450 грн за добу.

Готельний комплекс Бабаєво, с .Перечин – комплекс на окремій території в лісі, біля річки та озера. Суцільна тиша. В номері всі зручності. Парковка безкоштовна. Просто чудово. 595 грн за добу.

Готель Магнум, Берегове – шикарний готель з дуже гарним кафе. При тому, що ми приїхали дуже пізно – нас нагодували. Паркування безкоштовне. Береться туристичний збір. 805 грн за добу.

Готель Фокус, м. Хуст – чесно кажучи, в той день ми настільки стомилися після відвідин Хустського замку, що обидва геть не пам’ятаємо, що там було. Це означає, що все було гаразд. Було де виспатися, скупатися. Парковка поруч безкоштовна. 680 грн за добу.

Якщо все усереднити – ночівля нам обходилася в межах 500-600 грн за номер.

10 порад мандрівникам, яким би ми зраділи на початку нашого шляху.

  1. Плани. Не бійтеся не планувати. Ми вже продемонстрували, що проблем з житлом не було і, очевидно, що це не помилка тих, хто вижив. Тому з першої хвилини просто насолоджуйтеся.
  2. Теплий одяг. Завжди й всюди його з собою майте. Зміна погоди буває миттєва. Це гори.
  3. Їжа. Завжди майте з собою харчі. По-перше, у Карпатах всі колиби дуже рано зачиняються і ви елементарно можете приплентатися вночі в готель і ніде поруч не буде ані відчиненого кафе, ані магазину. Гроші можете роздати білкам навколо, може горіхів вам принесуть. Каші швидкого приготування, міні-чайник, цукерки, якийсь хліб дуже і дуже рятують. По-друге, великі звичні нам супермаркети там є не всюди.
  4. Транспорт. Не бійтеся їхати в Карпати, якщо у Вас не джип. Маленький факт: 2700 кілометрів ми проїхали на Volkswagen Polo 1987 року випуску з 1-літровим двигуном на 45 кінських сил, одна половина з яких були на заслуженому відпочинку, а інша – пенсійного віку. 

Аби стало очевидним, наскільки це прийнятна машина для такого туру, скажу: ми на ній піднялися на Полонину Руну. Перед підйомом у нас стався такий цікавий діалог із хлопцями на величезних позашляховиках:

  • Не підкажете, ми вірно їдемо на Полонину руну?
  • На оцьому? (з невимовним подивом вказуючи на маленьку автівку) Так… правильно.

Так от, за обережного і неспішного кермування (тричі підкреслено) всюди, де проїхали ми – проїдуть і логани, і октавії, і ланоси, і навіть мерседеси віто. Тому якщо у Вас щось, що кліренсом і потужністю вище за все перераховане – вперед.

  1. Жінка за кермом. Дуже часто стикаємося, що у знайомих родинах чоловіки/хлопці фактично є проти перебування жінок за кермом. Причини різні: «після 30 років вже немає сенсу сідати за кермо», «у жінок сповільнена реакція» і більш дивні аргументи. Кермо у мандрівці ми ділили нарівно незалежно від складності шляху. Головне – голова на плечах.
  1. Підготовка транспорту. Якщо саму подорож можна ретельно не планувати, то до приготування автівки слід віднестися дуже серйозно. За весь час подорожі ми не мали жодних проблем технічного плану (не рахуючи відірваного глушника, про що далі). Втомлювалися ми, але не машина. За підготовку до подорожі ми вдячні батькові дружини, бо: перевірили гальмівні циліндри, колодки і диски (гальма – це головний агрегат у дорозі, якщо хтось не в курсі), амортизатори, технічні рідини, електрику. Все що викликало сумніви чи потребувало заміни – було замінене. 
D:\Photo\2019\Серпень\Карпати\Пост финал\Новий\Для Миши\IMG_8083.JPG
  1. Бійтеся зламатися в Карпатах, кермуйте уважно та обережно, і горе вам, якщо ви проігнорували попередній пункт. Ох, надивилися ми в дорозі на нещасних уздовж узбіччя з піднятими капотами та розваленою ходовою. Наспілкувалися з ними біля їхніх напіврозібраних залізних коней на СТО. Так, саме при спуску з Полонини Руни ми відірвали глушник і потребували звичайного підйомника чи естакади для його монтажу. По-перше, важко знайти запчастини (навіть звичайні кріплення потрібного типу) з сьогодні-на сьогодні. По-друге, черга запису на СТО – як до лікаря стоматолога. По-третє, на якісь дивні церковні свята (не державного значення) – деякі СТО не працюють. Бо свято ж. Врешті, конкретно ми змушені були знайти закинуту автобазу і ми власноруч вдвох все полагодили.

Окреме питання, якщо у вас паркетник. Не дуркуйте, це не позашляховик. Умовні соренто та тусани (спілкувався з двома власниками на СТО, коли їхнім коням міняли деталі ступиць та підвіски) – це дуже хороші машини для міст, аби стрибати бордюрами. В Карпатах розміри та потужність авта створюють у власника небезпечну ілюзію, що воно може так само стрімко гарцювати каменистими дорогами, як Патрулі, Ленд Ровери чи ЛендКрузери. Ніт. І якщо власник умовного Ланоса чи Поло на гірській дорозі, розуміючи можливості своєї автівки, обережно об’їздитиме кожен камінь та вибоїну, то «ілюзія всемогутності» у кермувальників та відносно велика маса сорент і тусанів грає з ними злий жарт – деталі підвіски вилітають, як лелеки у вирій. Але, звісно, паркетники набагато кращі для таких мандр, аніж манюсіньке поло. Тим більше, коли там є елементарний кондиціонер.

  1. Зв’язок. Якщо у Вас лайфселл, як він був у нас – просто забудьте про зв’язок і гуглмапси. Мережа закінчується у більш-менш великих містечках, а в селах чи горах – навіть не шукайте (ми хіба тільки на смереки не вилазили). Неодноразово через цю проблему нам доводилося повертатися до останньої точки сигналу, скріншотити карти, а потім один з нас був у ролі штурмана. Одного разу дуже виручив водафон, який довелося переставити зі старенького запасного телефона у смартфон, в тональному режимі поповнити банківською карткою, аби підключити інтернет, і, таким чином, ми зекономили години три часу, який витратили б на блукання в пошуках вірного шляху (фото якраз з того моменту).
  1. Гугл-мапс. Не вірте йому. Карпати – це взагалі не його сильна сторона. Тільки найбільш розкручені пам’ятки типу водоспаду Шипіт він показує вірно. Усі інші принади подекуди доводиться намацувати багаторазовими розпитуваннями місцевих. Ба більше, конкретно у Хусті гугл-мапс мені запропонував повернути під забороняючий знак. Звісно, використовуйте, але голову не вимикайте – дивіться в обидва ока і не нехтуйте порадами місцевих. В Карпатах взагалі чудові люди. В пошуках правильної дороги на ту ж Полонину Руну ми зупинили білу копійку. Водій вимкнув двигуна, вийшов з машини та хвилин 10 детально описував нам дорогу, потім у відповідь порозпитував, чи все вірно ми запам’ятали й тільки тоді поїхав.
  1. Не бійтеся карпатських шляхів. Так, якщо ви згортаєте з трас до водоспадів чи печер – очевидно, що дороги там грунтові чи кам’янисті. Очевидно, що 20 кілометрів на годину – це недосяжна швидкість для таких місць. Але основні шляхи – більш-менш і активно ремонтуються. Наприклад, коли ми у Східниці розпитували дорогу з Урича на Сколе, місцеві нас попереджали, що дорога там не дуже. Як виявилось, її нещодавно повністю переклали й вона була просто ідеальною. Але настільки поганої дороги, як від санаторію Боржава до Кушниці – ми давно не бачили. Може й ніколи не бачили, бо ніколи не були у Миколаївській області, де про тамтешні шляхи ходять легенди.

Небезпеки на маршруті

Дуже круті підйоми та спуски в горах без можливості розвернути автівку. Тому, якщо раптом вам стало лячно і далі їхати Ви не хочете – треба добре вміти задкувати. Враховуйте це, коли спробуєте піднятися, наприклад, до криївок УПА чи віддалених від головних шляхів водоспадів.

Темрява. Вона дуже класна, коли Ви високо у горах зупиняєтесь просто серед лісової дороги, вимикаєте фари і милуєтесь приголомшливим Чумацьким шляхом, який ми таким бачили лише у анексованому росіянами Криму. Однак, коли є необхідність вже після заходу сонця знайти готель – це подекуди проблемно. Ще й в дощ. 

Лісовози. Ні, ми віримо, що вони не мають намір вбивати маленькі машини, але на вузьких дорогах сновигають так, ніби на тебе полюють. Ще й ці колоди у них, як у «Пункті призначення»

Корови. Вони є володарями доріг. Якщо їхнє стадо пре дорогою, просто зупиніться на узбіччі й випийте кави з термосу, чи що там у Вас. Не бібікайте. Немає сенсу. Особливо небезпечною є корова, що йде додому чи на пасовисько на самоті – вона спокійно може випертися з-під пришляхового куща, де щойно ласувала листям, прямо під колеса.

Фіри (вози) та велосипедисти. Їхні власники в абсолютній більшості не чули не тільки про китайські ліхтарики, а й про елементарні світловідбивачі.

Дим. Я не знаю, чи завжди так, але у серпні всі Карпати та долини у диму – місцеві палять траву і листя. В певних локаціях дим концентрується у буквально білі стіни, що моментально знижують видимість до кількох метрів. Жахливе видовище, взагалі. Мені важко уявити, що про цих дикунів думають іноземні туристи.

Пальне. Справа не в тому, що в Карпатах важко знайти заправну станцію. Питання у тому – яку. Ми погано розбираємося у якості пального, тому звикли його купувати у більш-менш відомих мереж АЗК. В Карпатах вони виключно навколо великих міст чи курортів. В інших місцях – якісь місцеві ноунейми. Тому, як на нас, гарною звичкою є доливати пальне не коли треба, а коли є можливість це зробити. І мати з собою хоча б 5-літрову каністру.

Неочевидна, але головна небезпека в Карпатах лише одна – безглуздя мандрівників.

Маємо сподівання, що наша історія допоможе вам наважитися на самостійну подорожу, адже нічого страшного в цьому немає. Відчуйте смак свободи, не бійтеся, мандруйте і дивуйтесь красі України.

Текст та фото – Антон та Інна Сененко.

Хочете поділитися своїм досвідом подорожей? Пишіть на пошту [email protected].


Маршрути Україною

Ідеї подорожей та готові гайди