Маршрут по трасі Київ-Чоп: найцікавіші локації
СПЕЦПРОЕКТ
за підтримки
Продовжуємо серію наших готових маршрутів на черзі подорож Львівською та Рівненською областями. Це ідеальний варіант для поєднання вражень від природи, гір, цікавих історичних та археологічних локацій. А ще, тут добре розвинута інфраструктура та гарні дороги майже скрізь, що робить подорож приємною та легкою. Ідеальний варіант для такої подорожі – автомобіль.

Наш маршрут виглядав наступним чином: Київ – с. Орявчик – Тустань – водоспад Кам'янка – грот Прийма – Стільське городище – Львів – Підгорецький замок та костел – Тараканівський форт – Київ.

Старт – AЗК SOCAR на виїзді з міста. Заправляємо авто, підкріплюємося запашною кавою та рушаємо в бік Львова. Траса чудова – їхати нею одне задоволення. Наступна наша зупинка неподалеку Рівного – саме тут, майже рівно на половині шляху до фінальної точки, знаходиться AЗК SOCAR, де ми обідаємо сочевичним супом та справжнім пловом.
В гори на один день
Регіон Славського та національний парк «Сколівські Бескиди» в Львівський області – хороше місце для легкого трекінгу в гори та прогулянок околицями. Як альтернатива більш популярному Славському, зупинитися можна в районі села Орявчик – тут досить тихо та спокійно, навкруги повно приватних садиб та мініготелів, а до основних туристичних локацій до години часу їзди автомобілем. Ми зупинилися в будиночку комплексу «Аляска». З Орявчика до Сколе – 20 хвилин автомобілем, до Сколівських Бескидів – 40 хвилин, до Львова – 1,5 години. Дорога до села зі Львова фактично ідеальна, за винятком кількох останніх кілометрів, але й там прийнятне асфальтове покриття.
Навколо є кілька мальовничих маршрутів. Гори тут не високі, адже це ще Прикарпаття, підйоми не затяжні – невеличкий трекінг буде до снаги кожному.


Варіанти сходжень в районі Сколівських Бескидів:
- Місто Сколе – Павлів потік – гора Лопата. Тривалість ~5 годин в обидва боки, дистанція 9 км, перепад висот 570 м.
- Місто Сколе – Чудилів потік – Кам'янецький водоспад. Тривалість ~2 годин, дистанція 3,5 км, перепад висот 350 м.
- Село Дубина – джерело – водоспад Кам'янка – Журавлине озеро. Тривалість 2 години, дистанція 2,5 км, перепад висот 550 м.

В Славському:
- с. Нижня Рожанка – г. Тетерівка. Тривалість 3 години, дистанція 8 км, перепад висот 540 м.
- с. Либохора – ур. Кляуз – ур. Розтока. Тривалість 1,5 години, дистанція 3,5 км, перепад висот 600 м.
- с. Волосянка – альтанка «Сім вітрів». Тривалість 3 години, дистанція 6,5 км, перепад висот 580 м.
- смт. Славське (вул. О. Степанівни) – вул. Шухевича – ур. Кобельні – г. Погар. Тривалість 3 години, дистанція 7 км, перепад висот 550 м.
Не зважаючи на обраний варіант маршруту, не забудьте вдягнути зручне закрите взуття, взяти з собою воду, перекус та дощовик про всяк випадок – погода в горах буває мінливою.
Як доїхати до Славського або Орявчика?

Славське:
Громадським транспортом: автобусом або поїздом зі Львова, Стрия, Сколе, Києва, Ужгорода, Мукачевого, Сваляви, Воловця, Чопу, Бродів, Миколаєва, Тернополя.
Власним авто: автотрасою М-06 через Львів та Сколе, за Сколе повернути за вказівниками.

Орявчик:
Громадським транспортом: автобусом зі Львова, Стрия чи Сколе. Або спочатку поїздом з Ужгорода, Мукачевого, Тернополя, Києва до Сколе, звідти автобусом до Орявчика.
Власним авто: автотрасою М-06 (Е-471) через Львів та Сколе, за с. Козьова повернути направо за вказівником.
Тустань та Урицькі скелі
Приблизно в 50 км від Орявчика та Славського знаходиться заповідник Тустань, must visit регіону. Колись тут, на скелях, розміщувалася середньовічна фортеця. А зараз на цьому місці облаштували майже зразковий музейний комплекс, щорічно проводять фестиваль «Ту Стань!» та розвивають місцеву громаду. Туристичний комплекс організовано дуже по-європейськи: прокладені дерев'яні маршрути та сходи, є зона фудкортів та сувенірів, вбиральні, паркінг. А до самої Тустані веде ідеальна дорога (за виключенням кількох невеличких ділянок з ремонтом).
Історія Тустані починається в IX ст., коли цю місцевість заселяли хорвати. З Х ст. ці землі, завойовані Володимиром Святославовичем, переходять у склад Київської Русі, потім до Перемиського князівства, згодом і до Польського. Фактично весь цей час з Х по ХV-XVI ст. Тустанська фортеця була головним прикордонним пунктом між Галицько-Волинським князівством та Угорщиною, виконувала оборонну та адміністративну функції. Фортеця була дерев'яною й розміщувалася в кілька рівнів прямо на скелях – ніби як в серіалі «Гра престолів». Всередині був двір, колодязь та кілька резервуарів із водою на випадок тривалої облоги. Окрім оборонної споруди, функціонувала митниця, адже тут проходив торгівельний шлях, через який возили сіль з Дрогобича до Західної Європи. З купців брали мито, надавали послуги охорони товару. З 1500-х років фортеця поступово занепадає: в Європі з'явилися власні соляні промисли, Польща й Угорщина налагодили взаємини й посунули кордони на Схід, з розвитком військової техніки фортеця втратила свою оборонну функцію. Іван Франко та численні краєзнавці згадують це місце як мальовничі скелі або сліди зниклої культури
До речі. Як виглядала фортеця, можна подивитися за допомогою AR-додатку, що розробили спеціально для комплексу. Завантажити додаток можна на App Store та Google Play.
Про Тустань як фортецю фактично забули аж до минулого століття. В 70-х роках український науковець Михайло Рожко починає досліджувати місцевість й швидко доходить до висновків, що тут була фортеця. Почалися археологічні дослідження, моделювання споруди фортеці й вивчення матеріалів. Окрім численних археологічних знахідок та дерев'яних залишків фортеці, на скелях були знайдені петрогліфи – древні наскельні зображення. Більшість з них знаходиться в важкодоступних для туристів місцях, тож організатори заповідника зробили кілька копій найцікавіших зображень та розмістили їх на маршруті. В 2005 році створено заповідник, який очолив син першого дослідника Тустані – Василь Рожко.
Зараз Тустань – це гарний приклад створення сучасного історико-культурного заповідника із залученням громади та бізнесу. У фестивалі беруть участь місцеві жителі: люди готують їжу для туристів, проводять майстер-класи, продають сувеніри. Разом з жителями Урича тут намагаються відновити традиційні ремесла та розповісти про звичаї бойків. Дорогою до Тустані, в Уричі, відновили бойківську хату («Хата у Глибокім»), де створили культурний центр для села.

Якщо є час, можна не обмежувати оглядом лише Урицьких скель. З заповідника можна прогулятися парком «Сколівські бескиди». Також в цьому районі знаходиться водоспади Лазний, Сопіт, Гуркало, Крушельницький, похід до яких можна поєднати з відвідуванням Тустані. А ще дорогою можна знайти підвісний міст.
Як доїхати до Тустані?

Громадським транспортом: автобусом Стрий-Сопіт, вийти в с. Підгородці, звідки 5 км. до Урича. Або зі Східниці чи Сколе (рейси в будні дні орієнтовно 8:00-8:10 Сколе – Урич та 13:15-13:30 Стрий – Сколе – Сопіт – Урич).

Власним авто: через Стрий або Дрогобич, на наш погляд дорога через Стрий була ідеальною за виключенням кількох невеличких ділянок ремонту.
Водоспад Кам'янка
Навколо Сколе та Славського багато різних водоспадів на будь-який смак. Є більш віддалені, до яких веде бездоріжжя, тож там майже немає людей. В рамках експедиції ми відвідали, певно, найпопулярніший в цих краях – водоспад Кам'янка. Знаходиться він в кількох кілометрах від Сколе, дорога жахлива, але як альтернатива – до водоспаду можна влаштувати піший похід через карпатський ліс. В'їзд до нацпарку платний, на території є кілька сувенірних магазинчиків та кафе, де можна пообідати грибною юшкою. На вихідні тут доволі людно, тому найкращий час для відвідування або рано вранці, або будні.
Окрім водоспаду також можна подивитися Журавлине (Мертве) озеро. Вода тут насичена сірководнем, тому в озері не водиться навіть риба – звідси й трохи моторошна назва. Над долиною річки Кам'янка, трохи вище озера, розташовуються скелі Острів Пасхи та печера Пілігрим (приблизно в 2 км від водоспаду). Ці локації включені в цікавий піший маршрут «село Дубина – водоспад Кам'янка (перехід 4 км) – «Острів Пасхи» (4 км вгору) – г. Ключ (929 м) – «Каньон»; печера «Пілігрим» (8 км) – «Стоунхендж» (5 км) – с. Труханів (5 км)».
Як доїхати до водоспаду Кам'янка?

Громадським транспортом: зі Львова до Сколе на електричці або автобусом, далі пішки 7км або на таксі.
Власним авто: до села Дубина, далі поворот за вказівниками й по грунтовій дорозі до водоспаду.
Вхід в НПП "Сколівські Бескиди" платний.
Грот Прийма
Їдемо далі. Приблизно в 40 км від Львова посеред лісу знаходиться справжня стоянка первісних людей – грот Прийма. Він має дуже чудернацьку форму і три рівні, лише на верхніх двох є кілька печер. Стовпчики між рівнями – це затверділі сліди коріння мангрових дерев, які росли на мілководді прадавнього теплого моря, що існувало 14-16 млн років тому. За даними вчених, 45 тисяч років тому тут була стоянка неандертальців – це друга подібна знахідка в Україні. Під час археологічних досліджень було знайдено кістки неандертальців, кам'яні наконечники для стріл, свідчення використання вогнища та решки тварин. Вірогідно, прадавні люди використовували печеру як зимову стоянку під час полювання. Поряд знаходиться ще одна печера, а також численні свідчення недовготривалого перебування тут вже сучасних людей.
Грот Прийма входить до історико-культурного заповідника «Городище», як і Стільське городище, що знаходиться недалеко від гроту. Туди і відправляємось слідом.
Як доїхати до гроту Прийма?

Громадським транспортом: автобусом з центрального автовокзалу Львова до Миколаєва або Розвадова, далі пішки.
Автомобілем: до села Розвадів (орієнтир – готель «Русалка Дністрова»), повернути до кар'єру, вздовж кар'єру до лісу, а далі пішки приблизно 15 хв. Дорога хоч і грунтова, але добре утрамбована.
Стільське городище
Десять століть тому між селами Стільсько, Дуброва та Ілів був справжній мегаполіс, за припущеннями деяких дослідників – столиця Білої Хорватії. Ця середньовічна держава згадується в багатьох літописах, в тому числі й в «Повісті минулих літ». У VIII-X ст. місто-мегаполіс було більшим за тогочасний Київ: воно охоплювало площу понад 250 га, з населенням близько 45 тисяч. Київ на той час мав площу лише 9,8 га. Археологами та істориками було досліджено рештки укріплень міста та земляні вали, рештки житлових та ремісничих будівель, знайдено предмети побуту та елементи зброї, прикраси. А поряд було виявлено унікальний інженерний винахід – штучний 11-кілометровий водний шлях, який за допомогою гребель та шлюзів з'єднував місто з Дністром. Все це свідчить про дуже високий рівень організації міста, великий економічний та соціальний потенціал. Ближче познайомитися з історією Білих Хорватів можна в місцевому музеї, що знаходиться в школі (Етнографічний музей у селі Стільсько, вул. Т. Шевченка, 122. Тел: (03241) 6-34-38).
Цього року Стільське городище стало відоме на всю Україну через встановлення статуї «Матінки Божої» на території археологічної пам'ятки. Частина городища, що потрапила в усі новини, за даними деяких дослідників – язичеський храм сонця. Поряд знаходяться келії паломників, видовбані просто в скелі. Згодом ці маленькі кімнатки слугували келіями вже християнським монахам, а зараз місцеві жителі використовують їх у якості погребів. Сама скеля та камінь «Дірявець» знаходяться ближче до села Дубова, а не в самому Стільському. Хоча різні частини городища розташовуються між трьома селами. Ми додали до карти в кінці матеріалу інші цікаві місця, які можна оглянути в рамках відвідування городища.
Як доїхати до Стільського городища?

Громадським транспортом: автобусом з автовокзалу Львова до Миколаєва або села Тростянець (перед Миколаєвом). Там пересісти на автобус Миколаїв- Стільське, який курсує з інтервалом 1-1,5 год.
Власним авто: Трасою Київ-Чоп їхати до села Тростянець (перед Миколаєвом), де повернути ліворуч. До села Дубова буде вже звична грунтовка.
В Львів на один вечір
Під час подорожі ми вирішили зупинитися у Львові, щоб спланувати дорогу назад та побачити більше без поспіху. Про це місто можна писати багато та довго, тому рекомендуємо переглянути наш гайд Львовом.
Палац та костел у Підгірцях
Один з найвідоміших об'єктів на трасі «Київ-Чоп» – безумовно Підгорецький замок. Він приваблює своїми архітектурними формами та оздобленням, що нагадують середньовічні європейські замки. Це один з найкращих в Європі прикладів поєднання класичної ренесансної архітектури та фортифікаційної споруди. Будівництво замку було розпочато у 1635-1640 роках за вказівкою коронного гетьмана Речі Посполитої Станіслава Конєцпольського. Архітектором палацу був Андреа дель Аква, відомий також проєктом замку в Збаражі, а от над бастіонною частиною працював військовий інженер Гійом Левассер де Боплан, добре відомий багатьом ще зі школи своєю детальною картою України. Замок вражав не тільки ззовні, а й зсередини: тут були великі палацові зали (Столовий, Кармазиновий, Золотий, Дзеркальний, Жовтий, Зелений) і два кабінети (Китайський і Мозаїчний).
Замок не раз змінював власників, зазнавав руйнувань та перебудови. Сучасного вигляду він набув за Вацлава Жевуського, який при реконструкції добудував третій поверх в 1706-1779 роках. Деякий час замок перебував у власності князя Сангушко, який в 1867-1903 роках зробив реставрацію замку й облаштував у ньому музей (працював до 1939 року). Потім в ці землі прийшла Країна Рад і знову почалися грабунки. На початку другої світової війни князь евакуював основну частину колекції, деякі твори й склали основу мистецької фундації в Сан-Паулу. Після численних грабунків та руйнацій замку під час Другої Світової війни, у 1947 році тут облаштовують туберкульозний санаторій. В 1956 році палацовий корпус замку згорів. Вогнем було знищено унікальні дерев'яні різьблені стелі з живописними полотнами, а також мистецьке оздоблення інтер'єрів другого та третього поверхів. Лише в 1997 році завдяки клопотанням громадськості, замок нарешті передали до Львівської галереї мистецтв й почалися реставраційні роботи, що досі тривають.

Замок доступний для огляду ззовні, на територію можна потрапити в будь-який день, окрім понеділка. Навколо замку розбитий чудовий сад в італійському стилі. Незважаючи на роки занедбаності, парк та сад виглядають чудово.
Замок не раз змінював власників, зазнавав руйнувань та перебудови. Сучасного вигляду він набув за Вацлава Жевуського, який при реконструкції добудував третій поверх в 1706-1779 роках. Деякий час замок перебував у власності князя Сангушко, який в 1867-1903 роках зробив реставрацію замку й облаштував у ньому музей (працював до 1939 року). Потім в ці землі прийшла Країна Рад і знову почалися грабунки. На початку другої світової війни князь евакуював основну частину колекції, деякі твори й склали основу мистецької фундації в Сан-Паулу. Після численних грабунків та руйнацій замку під час Другої Світової війни, у 1947 році тут облаштовують туберкульозний санаторій. В 1956 році палацовий корпус замку згорів. Вогнем було знищено унікальні дерев'яні різьблені стелі з живописними полотнами, а також мистецьке оздоблення інтер'єрів другого та третього поверхів. Лише в 1997 році завдяки клопотанням громадськості, замок нарешті передали до Львівської галереї мистецтв й почалися реставраційні роботи, що досі тривають.

Замок доступний для огляду ззовні, на територію можна потрапити в будь-який день, окрім понеділка. Навколо замку розбитий чудовий сад в італійському стилі. Незважаючи на роки занедбаності, парк та сад виглядають чудово.
Навпроти замку знаходиться інший об'єкт, що привертає увагу своєю красою – Костел Святого Йосипа у формі барокової ротонди. Храм збудовано у 1752-1766 роках на замовлення одно з власників замку Вацлава Жевуського, він мав слугувати родинною усипальницею та доповнити палацовий комплекс. До речі, фігури на аттику костелу – портрети сім'ї Жевуських. Костел частково постраждав від влучення снаряду під час Першої Світової війни та був відновлений за сприяння князів Сангушків. З 1939 року служби тут не проводилися, адже релігія була заборонена в Країні Рад. Тож святиню передали Львівському історичному музею. Додаткових руйнацій костел зазнав і за часів Другої світової війни. Переживши розграбування та занепад, з 70-х років минулого століття тут починається реставрація. У 2013 році костел перейшов у спадок парафії священномученика Миколая Чарнецького та новомучеників УГКЦ й носить назву Церква Блаженного Миколая Чарнецького та новомучеників.
Тараканівський форт
Як доїхати до замка та костела в Підгірцях?

Автобусом: зі Львову у напрямку Бродів до зупинки «Підгірці»
Наступний пункт знаходиться в 30 хвилинах від Підгорецького замку. Дорога пречудова, лише останні кількасот метрів – ґрунтова дорога через ліс, але цілком стерпна. Наш об'єкт не видно ані з дороги, ані з імпровізованої стоянки для авто. Тараканівський форт заховався серед лісу і, щоб потрапити до нього, потрібно буде озброїтися ліхтариком. Форт оточено потужними земляними валами, а до основної частини – двоповерхової казарми, ведуть чотири підземних ходи. Там знаходились житлові, складські та господарські приміщення для артилерійської роти та штаб коменданта форту. Периметр форту складений зі 105 так званих безпечних казематів і, щоб до них потрапити, треба було подолати подвійну лінію оборонних рубіжів. Існує важкодоступна частина форту – «Земляне укріплення», відділене від основного масиву залізницею.
Дану фортифікаційну споруду було збудовано у XІХ ст. Російською імперією для захисту залізничної колії Київ-Львів. 1873 року на зведення форту виділили 6 млн рублів. В будівництві використовували новітній для того часу будівельний матеріал – бетон. Об'єкт закінчили приблизно 1890 року, після чого його оглянули члени імператорської родини в рамках великих військових маневрів на Волині.
Як оборонна споруда Тараканівський форт працював до 1939 року, був тимчасово захоплений австрійським та польськими військами. А от у часи Другої світової війни форт майже не використовувався. Про військові події на території форту невідомо, окрім стрілецького бою 1944 року.

Вже в мирний час, в 1965 році була спроба облаштувати тут консервний склад, виконано ремонт приміщень, підведено світло. Але через надмірну вологість та випаровування ідея провалилася, але не зупинила спроби використовувати приміщення – згодом тут намагалися зробити склад тракторних запчастин. З тих самих причин це не вдалося реалізувати.

Основні споруди непогано збереглися й вражають своєю витонченістю. Можна годинами блукати по галереям і ходам, досліджувати різні приміщення та зали. Влітку тут багато борщівника – небезпечної рослини заввишки два метри, що може викликати серйозні опіки. Тож будьте обережні на вході до форту.
Як доїхати до Тараканівського форту?

Автобусом: з Києва, Львова, Тернополя чи Луцька до Дубно. Далі на Рачин - Тараканів та дійти до форту пішки (2-3 км від зупинки автобуса).
Потягом: Дубно зупиняються електрички з Рівного, Львова і пасажирські потяги з Києва, Харкова, Дніпра, Ужгорода. До Тараканова можна взяти таксі.
Маршрут видався легким та насиченим. Дорога ідеальна майже на 95% маршруту, навіть ті невеличкі відрізки грунтової дороги повністю компенсуються хорошим асфальтним покриттям на усьому іншому шляху. Тож сміливо можна подорожувати хоч на позашляховику, хоч на маленькій малолітражці. Ми подорожували у форматі 4 дні та 3 ночівлі. Встигли без поспіху оглянути усі локації та достатньо відпочити. Ви можете повторити цей маршрут у будь-якому зручному форматі.

Для приємних вечорів не забудьте прихопити Becherovka. Простий рецепт: 50 мл Becherovka поєднати зі 150 мл тоніку, додати скибку лимону або апельсину. Найкраще смакує охолодженим
Усі локації додано на карту Google Maps. Рекомендуємо перед поїздкою зберегти мапу.
Цей матеріал створено за пітримки партнерів:

Дивіться також інші путівники Україною:
- Досліджуємо Київську та Черкаську області: історичні локації, мальовничі руїни, загадкове озеро та музей в Переяслові.
- Три каньйони за вихідні: Буцький, Актівський та Арбузинській. А також мальовничі пороги Південного Бугу та рафтинг
- В Карпати без рюкзака: як організувати повноцінний похід горами без важкого рюкзака та намету