"Ми були в селах та містечках, де місцеві жителі вперше побачили білу людину"
інтерв'ю
Як троє подруг з України змінили комфорт
на африканський побут,
подорожуючи автостопом у найбідніших селах Африки
Вже кілька місяців троє дівчат з Києва Оксана, Вікторія та Тетяна кинули роботу і подорожують Африкою. Минулого року вони заснували комьюніті любителів незвичних подорожей COME WITH ME. До цього дівчата активно подорожували Європою та планували поїхати на зимівлю в Азію, але карантин змінив плани й напрямок. Формат подорожі – автостоп, каучсерфінг та не популярні туристичні маршрути. Дівчата почали свою подорож з Уганди, побували в Кенії, а на момент інтерв'ю прямують до Танзанії. Ми розпитали дівчат про подорож та їх авторський проєкт COME WITH ME.
інтерв'ю женя лата альпініст подорожувальник
Про планування подорожі та звільнення з роботи
Подорож планували заздалегідь. Ми вже десь пів року думали про те, що хочемо поїхати в довготривалу подорож, адже плануємо зв'язати своє життя з нашим тревел-проєктом. І розуміли, що все це несумісно з офісною роботою.

Спочатку ми почали відкладати гроші на поїздку та готуватися. Морально було складно кинути роботу, вийти з зони комфорту. Дуже довго переживали з цього приводу, довго збиралися з думками, як повідомити про рішення на роботі. Нам легше, тому що ми втрьох, ми одна одну підтримували. Дуже класно було почути відгук з роботи. Всі позитивно відреагували, сказали: "Боже, які ви молодці! Ми теж так хочемо!". Це дуже надихнуло нас.

Ми планували віддалено працювати, взяли з собою ноутбуки, але вже два мicяцi возимо їх з собою та не розуміємо, що з ними робити. Оскільки ми весь час пересуваємося, часто навіть не знаємо де будемо ночувати сьогодні та і з інтернетом тут дуже великі проблеми. Наприклад, за 3 тижні в Уганді ми зустрічали Wi-Fi лише один раз. Місцеві жителі використовують лише мобільний Інтернет, звичних для нас закладів, де можна посидіти з кавою та Wi-Fi немає. Навіть в готелях з вказаним доступом до Wi-Fi на питання про Інтернет адміністратор ввічливо пропонує hot-spot зі свого особистого телефону. Тому плануємо передати ноутбуки назад в Україну. Але зате, ми не багато витрачаємо грошей. Нам дуже допомагає Patreon, зараз це наше єдине джерело прибутку. Ми публікуємо на Patreon ексклюзивний контент, люди підписуються і скидають 5 або 15 доларів.
Підготовка до подорожі: страхування, щеплення, візи
Раніше ми ніколи не робили страхування в подорож, але коли збиралися в Африку, точно знали, що маємо це зробити обов'язково. Одного разу нам вже довелося скористалися нею - це дійсно корисна річ.

Друге – це щеплення. При подорожі до ряду африканських країн, наприклад Уганди, обов'язкове щеплення від жовтої лихоманки. Також довідку про щеплення перевіряли при перетині кордону до Кенії, тому що ми прямували туди з Уганди. Та в деяких країнах вона не обов'язкова. Але коли ми готувалися до подорожі та шукали такі щеплення в Україні, виявилося, що їх тимчасово не було. Певно, через карантин їх не завозили. Нам довелося поїхати через Стамбул, щоб зробити щеплення там. Також, до поїздки в Африку рекомендується зробити ряд щеплень. Окрім вищезгаданої, ми зробили від тифу та правця.

Інша небезпечна хвороба в Африці - це малярія, від якої щеплень немає. Щоб убезпечити себе від малярії потрібно регулярно приймати спеціальні пігулки або, як нам порекомендували у клініці, хоча б в період дощів та на час перебування в джунглях та біля водойм. Але ми знайшли інформацію, що ці ліки дуже токсичні та шкідливі для організму. І на свій ризик вирішили їх не приймати. Спочатку ми планували користуватися спреями від комарів, але це виявилась дуже непрактична штука в умовах постійної спеки. Ми ризикуємо, але пам'ятаємо, що у такій місцевості, з такими кліматичними умовами не можна жартувати зі своїм здоров'ям. Всі повинні знати, що при найменших ознаках нездужання необхідно одразу звернутися до лікарні. Тому що тут дуже багато невідомих для нашого організму інфекцій.

Одразу після того, як зробили щеплення, ми змогли податися на візу, адже довідка необхідна при заповненні аплікаційної форми. Виявилося, що для подорожі в Африку можна робити візу одразу на декілька країн. Наприклад East Africa Viza, яку ми зробили, охоплює три країни: Уганда, Руанда та Кенія. Це економія часу на кордонах та економія грошей. В даному випадку, вийшло дешевше на 30 доларів. Її видають на 3 місяці, і з нею можна вільно переміщатися між цими трьома країнами. Але варто пам'ятати, що в умовах карантину при перетині кордонів майже завжди потрібен ковід-тест, і він часто коштує так само, як віза, близько 50 доларів.
Перші враження від Африки: антисанітарія та сміття
Перше, хоча й очікуване враження – це шок від антисанітарії, в Уганді це відчувалось найбільше. Одна справа знати про це, інша – відчути на собі. Спочатку, коли ми заходили в місцеві заклади, ми просто протирали антисептиком стіл, виделки, ложки. І ми не могли їсти вуличну їжу, шукали заклади більш пристойні, але й недорогі.
Тепер ми вже звикли до місцевих кафе, де африканка просто на узбіччі в казані готує рис та квасолю. І вже майже не гидуємо. Одного разу Оксана знайшла в супі риб'яче око, просто викинула та продовжила їсти далі. До Африки таку ситуацію уявити було неможливо. Ми були впевнені, що не вистачить і пачки Сорбексу на поїздку, але користувалися ним лише після важких вечірок (сміються). Ми зрозуміли, що їжа тут цілком безпечна. І навіть проточну воду можна використовувати для приготування їжі, робимо так з першого дня. Лише питну купуємо у магазинах.

Інше сильне враження – сміття та пластик. Населення просто викидає сміття через вікно: як ішов, поїв, так і викинув. Місцеві не знають, як жити по-іншому, бо навіть у столиці майже нереально було знайти смітник. Немає значення, де ти знаходишся – на природі чи у місті. Скрізь на узбіччях доріг та, навіть, в межах міста гори пластику та сміття, в якому граються діти, а поряд з ними домашні тварини та стерв'ятники шукають собі їжу.
Про складнощі автостопу в Африці
В Уганді було автостопити найскладніше, вона найменш туристична та бідна. Місцеві навіть не знають таких слів, як "автостоп" чи "хічхайкінг". Ми пояснювали, що це, говорили, що ми студенти. Іншим способом просто не вдається пояснити, чому в нас немає грошей. Біла людина та "ноу мані" для угандійців поняття несумісні, тому водії часто просто сміялися на наші прохання і їхали не бажаючи нас слухати далі. А іноді і обурювалися, бо для них це було, як знущання та відверта брехня. Більшість перемовин з водіями виглядали приблизно так: - "We don't have money" - "Ok, how much do you have?" - "We don't have money!" - "Okay, how much you can pay?". І так могло тривати декілька хвилин, вилупившись один на одного. Країна бідна, і тому мало кому цікава хороша компанія в дорозі. Якщо водій має вільні місця, то без проблем знайде попутників за гроші, бажаючих на дорогах достатньо.
інтерв'ю женя лата альпініст подорожувальник
Перші тижні в Африці ми були трохи розгублені, і тому наші спроби автостопу закінчувалися переважно місцевими автобусами. Ціни за проїзд тут невисокі, до того ж ми добре торгувалися. Було стратегічно простіше заплатити 1-3 долари, ніж стояти на дорозі більше двох годин.
Але пізніше ми адаптувалися, стали більш терплячими та наполегливими. І вже в Кенії почали пересуватися принципово тільки автостопом. Хоча там також були свої складнощі. Наприклад, була ситуація, коли під час хайкінгу до нас під'їхала поліція і сказали, що у нас нічого не вийде, адже "місцеві тут надто сильно люблять гроші". Ми з ними не погодились і продовжували наші спроби. А вони залишились спостерігати за нами, сміялись та насолоджувались видовищем. Три білі дівчини на дорозі в Африці - це для них, як перформанс. Та попри насмішки, інколи підказували нам, в які машини краще не сідати.
Про каучсерфінг та житло
На каучсерфінгу люди більш прогресивні, якщо вони вже там зареєструвалися й знають, як це працює. Ми оселяємось у людей, які мають багато хороших відгуків. Поки в нас не було з цим проблем. Інша проблема каучсерфінгу, що не в усіх місцях його можна знайти, особливо в селах, якими ми їздили.

Житло можна знайти не тільки в мережі Couchsurfing, а просто через нові знайомства та контакти. У місцевих є друзі та родичі по всій країні. Якщо вже потоваришував з людьми, вони дуже доброзичливі, дають максимально багато інформації. Діляться порадами, обдзвонюють друзів. Вони дуже комунікабельні! Таким чином ми дізнавались всі дані і новини з приводу нацпарків, перетину кордонів, ситуацію в сусідніх країнах.
Місцеві жителі ніколи не були байдужими до нас, і ми були впевнені, що всі будуть тільки раді нам допомогти. Тут дуже престижно спілкуватися з білою людиною. Місцеві завжди просять контакти та хочуть далі зідзвонюватися, переписуватися. Мати білого друга дуже статусно, тому вони ще й просять з нами сфотографуватися, щоб потім показувати знімки друзям.
Безпека в подорожі Африкою
Ми дуже обережні, не розсіяні туристи, які забувають про свої речі. На щастя, поки що в нас нічого не крали. Лише одного разу була спроба пограбувати, але витягнули пустий гаманець і повернули його.

Завдяки тому, що нас троє, ми слідкуємо одна за одною. Вцілому, ми відчуваємо себе безпечно, хоча нас залякували тим, що тут із ножами підходять на вулицях та просять віддати все. Ми в такі ситуації не потрапляли. Так, тут намагаються обманути, але щоб напали й вимагали грошей - такого не було.

Але одна небезпечна ситуація таки була. Ми поверталися додому в Момбасі, й зашли в нетрі (трущоби) в межах міста. На вулицях не було ліхтарів, тому, не розрахувавши час, ми швидко опинилися в темряві. Зазвичай ми дуже раді зустріти дітей, які нас оточують, бігають довкола та сміються. Це просто шалене щастя з ними поспілкуватися.
А тут сталася абсолютно протилежна ситуація. Діти чомусь стали агресивними. Їм було десь по 10-15 років, але їх 30-40 осіб. В якийсь момент у дітей почалася масова істерія, це було щось дуже дике: вони кричали, верещали, бігали навколо нас. Ми захотіли швидше покинути це місце. Але вони почали йти за нами великою зграєю. А потім почали жбурляти в нас каміння. Спочатку камінці прилітали десь поруч, тому ми не відчували небезпеки й просто пришвидшили ходу. Але потім здоровенний камінь з кулак прилетів у спину. Ми були в шоці, діти переслідували нас десь із пів години, поки ми не опинилися в людному місці та не зайшли до супермаркету. Ми розуміли, що це гра, але якась дуже жорстока.
Як ми відвідали нацпарк за 70 доларів замість 400
Коли ми їхали сюди, вивчали різні статті, дивилися YouTube-блогерів, ми розуміли, що в національні парки не потрапляємо. Це не для бюджетного туриста – вартість відвідування близько 400-500 доларів за день з людини. Але вже на місці, спілкуючись з місцевими, ми дізналися багато корисної інформації. Наприклад, зараз в Уганді вхід в нацпарки у два рази дешевший через карантин, вхід коштує 20 доларів. Ми вирішили скористатися такою можливістю.
Та є нюанс. Заплативши за вхід, ти не можеш вільно гуляти парком, потрібно бути постійно в машині, не покидати транспортний засіб. Тут є кілька варіантів: або ти орендуєш власне авто, або винаймаєш гіда-водія з машиною, або приєднуєшся до іншої туристичної групи. В останньому випадку багато не побачиш, адже в автобусі маєш огляд лише з одного боку. Найкращий варіант – машина без вікон та з відкритим дахом. Через дівчину, в якої ми зупинялися по каучсьорфінгу, ми знайшли чоловіка, що начебто має велику відкриту машину. Він погодився нас покатати парком за 70 доларів за всіх – це дуже дешево, ми раділи такій можливості. Але вранці за нами приїхав звичайний седан – це було зовсім не те, на що ми розраховували, це низька машина, з якої видно хіба що кущі. До самого нацпарку ми ще вагалися, чи хочемо платити за таку пригоду. На в'їзді працівники парку побачили, що ми про щось сперечаємось з водієм, підійшли дізнатися, в чому справа. Вони сказали, що мають потрібну високу машину й готові відвезти нас на сафарі за 70 доларів. Тобто така ж ціна, як і за седан, але за кращу машину, на якій тільки проїхатися одне задоволення. Ми побачили слонів, буйволів, багато різних видів антилоп, бегемотів, гепарда, диких кабанів.
Туристичні об'єкти в Африці та за чим сюди варто їхати
До цього ми подорожували тільки в Європі і звикли до великої концентрації архітектурних та культурних пам'яток. Але в Африці все інакше, тут немає звичних для нас туристичних об'єктів. Коли ти приїжджаєш до Риму, то знаєш, що тобі потрібно оглянути Колізей та якісь конкретні музеї і галереї. В плані архітектури тут важко знайти якісь знакові споруди. Найцікавіше в Африці – це природа, місцеві люди та їх культура.

Нам тут цікаво все, як вони живуть, що їдять. Не втрачаємо жодної можливості зазирнути в чиюсь оселю, роздивитися одяг та прикраси. Нам подобається вивчати місцевий побут, постійно знімаємо все на відео і кожен день публікуємо в історіях в Інстаграмі.

В Найробі ми відвідали нетрі (трущоби) Кібера – найвідоміші в Африці, що знаходяться за 5 кілометрів від центру міста. Тут ти бачиш на фоні скляних висоток якісь халупки, житло з фанер на вузьких вулицях, каналізація тече просто посередині вулиці у канаві. І ось це було дуже цікаво.
Нас попереджали, мовляв, не ходіть туди, там дуже небезпечно, вас там пограбують. Натомість, ми зустріли велику кількість дуже веселих та доброзичливих людей. Зайшли в місцеву школу, де діти почали просто вибігати нам на зустріч, оточувати нас. Це було дуже мило.
Нас навіть запросили в гості. Ми просто проходили повз чийсь двір, а люди покликали в гості: заходьте, покажемо, як ми живемо. Їхнє житло – це просто кімната 2 на 2 метри, де є лише диван, телевізор, стіл, стілець, а кухня – це просто газовий балон.
Ми не будемо казати: йдіть всі в Кіберу, там круто. Ми просто прийшли вдень, фотографували все і блукали вузькими проходами, всі були дуже дружніми.

В якийсь момент ми не могли перейти велику калюжу, і нам одразу прийшли на допомогу місцеві джентельмени. Хлопці накидали картонок з найближчої гори сміття і подавали нам руки, щоб ми змогли пройти по багнюці, такого ми не те що не очікували, а навіть уявити собі не могли в такому місці. Взагалі важко було не думати щоразу, коли йдеш через усі ці канави та калюжі, що послизнешся й впадеш. Але в плані вайбу це було круто. Для нас Кібера – одне з найяскравіших вражень в Африці.
Африканський вайб
До поїздки в Африку ми очікували побачити там нещасних людей, проблеми з голодом та водою. Але в результаті, в країнах Східної Африки, де ми побували, все виявилось не так трагічно. Тут дійсно багато безробітних і мало можливостей, але при цьому люди безтурботні та щасливі. Це вражає.
Уганда, наприклад, по вайбу була найбільш дикою та незвичною. Ця країна не сильно цивілізована і дуже бідна. Такий колорит відрізняється від усього, що ми бачили до цього раніше, це зовсім інший світ. В усіх місцях до нас було надзвичайно багато уваги, місцеві постійно кричали: "Мзунгу!" (біла людина), підбігали до нас й хапали за руки. Білі люди в них викликають захват. Ми були в селах та містечках, де, певно, місцеві жителі вперше побачили білу людину. Саме тому вони торкалися волосся, шкіри, намагалися нас розглядати.
В Кенії такої уваги до нас не було. Це одна з країн Африки, що швидко розвивається. Коли ми тільки приїхали в Найробі, то на нас ніхто не звертав уваги, тому що всі місцеві просто йшли на роботу або були заклопотані своїми справами.
А коли ми відвідували вечірки, нам здавалося, що всі навколо копіюють поведінку світської молоді з американських фільмів: манерні поцілунки в щічки та компліментарні діалоги, типу "О, Барбара, ти так гарно виглядаєш! Де ти придбала цю прекрасну сукню?".
Про проєкт COME WITH ME та плани після повернення
інтерв'ю женя лата альпініст подорожувальник
Ми багато подорожуємо, і це невід'ємна частина нашого життя. Півтора року назад ми зібрали компанію людей в похід в гори - ми просто опублікували "сторіз" в Інстаграм для бажаючих. Деяких людей в компанії ми побачили вперше в поїзді, а вони між собою взагалі були не знайомі. Подорож добре розкриває людей, а тим паче в умовах походу, коли всім необхідно стати злагодженою командою та турбуватися один про одного. А наша задача - зібрати людей, які як мінімум будуть почуватися один з одним комфортно. Робимо ми це, в основному, інтуїтивно, по суті, виконуємо роль фейс-контрольщика. І поки що нас наша інтуїція не підводила: багато хто стали друзями або просто залишились у теплих стосунках. На наших заходах можна знайти друга, партнера, робочі зв'язки або втратити цноту. За декілька поїздок на природу у нас зібралося ціле ком'юніті авантюрних і легких на підйом людей
інтерв'ю женя лата альпініст подорожувальник
Минулого літа в рамках ком'юніті ми заснували бренд диких вечірок на природі INTO THE WILD, і вже організували дві вечірки. А в червні цього року плануємо провести третю.
інтерв'ю женя лата альпініст подорожувальник
Ми планували повернутися, коли в нас закінчаться гроші. Але розуміємо, що протягнемо тут ще довго (сміються). Бо ми вміємо добре економити, гнучкі до умов і нас підтримують друзі на Patreon. У планах повернутися ближче до літа. Ми хотіли перезимувати в теплі - це була просто мрія. Звідси важко їхати, адже дуже цікаво та хочеться максимально багато побачити.
інтерв'ю женя лата альпініст подорожувальник
Теги: