"Ситуацій, коли перебував на межі між життям і смертю, було немало"

Як подорожує альпініст і спелеолог
Євген Лата
інтерв'ю
Подорожувальник Євген Лата розповідає про свою любов до екстремальних подорожей, згадує, як ледь не загинув на Кіліманджаро та пояснює, кому не варто займатися альпінізмом і спелеологією.

Євген Лата — професійний спелеолог, альпініст та досвідчений подорожувальник з Одеси. За своє життя він встиг попрацювати у National Geographic, шість разів зійшов на Кіліманджаро, двадцять днів провів у найглибшій печері світу в Абхазії, воював на Донбасі як доброволець та прожив рік в Африці разом із місцевими племенами.

Сьогодні Євген Лата працює в одеській ІТ-компанії, веде телеграм-канал Omriyana про подорожі Україною та досліджує маловивчені українські локації. В цьому йому допомагає лабрадор Ларрі. Разом з компанією SkillUp ми розпитали Євгена про любов до подорожей, чотирилапого компаньйона та екстремальні ситуації, в яких був на межі між життям та смертю.
інтерв'ю влад хілченко одной правой
–Раніше ти працював в National Geographic. Чому вирішив піти звідти і змінити сферу діяльності?
Потрапив я у NG у 2012 році, коли жив у Великобританії і навчався там в університеті, закінчував магістратуру. Це була хороша робота — подорожі світом, цікаві програми тощо. Я працював там у складі операторської команди.

У 2014 році в Україні почалася війна на Донбасі, багато моїх знайомих та товаришів пішли добровольцями. У той момент я просто зібрав речі, повернувся в Україну і теж пішов добровольцем у АТО.

Вже коли перебував у АТО, зрозумів, що надалі хочу жити в Україні і робити тут щось. На той час у мене саме закінчувався контракт з NG і мені пропонували його продовжити ще на рік. Я відмовився.

Та між тим, як я повернувся з війни, і тим, як почав жити і працювати в Україні, минув рік. Протягом цього року я жив у Африці, в Танзанії — так намагався реабілітуватися після війни, забути те, що там відбувалося. Також працював гідом на Кіліманджаро. Тож у 2015 році остаточно повернувся в Україну.
– Зараз ти працюєш в сфері ІТ. Розкажи, як потрапив туди?
Раніше у мене ніколи не було офісної роботи. Я був професійним спортсменом, їздив у експедиції, заробляв на тому, що водив людей в гори. Тому коли повернувся в Україну, не розумів, чим саме буду займатися. За освітою я — інженер транспортно-морського флоту. Це не та сфера, у якій я себе бачу.

У мене були певні амбіції, коли я сюди повернувся: думав: що я все вмію, все знаю, маю ідеальну англійську та досвід проживання закордоном. Але мене ніхто не брав на роботу, пропозиції були нецікаві або за малі гроші. І от, коли я вже розчарувався у всьому і навіть почав думати, що мені треба повертатися у Великобританію, то знайшов одну одеську ІТ-компанію, де шукали асистента СЕО.

Коли я прийшов, це була невеличка комунальна квартира, працювало четверо співробітників, а я був п'ятим. І я мало розумів, що саме там відбувається. Але вирішив спробувати. Компанія виросла дуже швидко і тепер нас вже 90 людей, а я керую відділом маркетингу. При тому, що ніколи не знав нічного про маркетинг.

В цьому плані збулася моя мрія щодо того, щоби жити в Україні, а заробляти гроші за кордоном. Бо вся наша команда знаходиться в Одесі, але продукт ми будуємо та продаємо на закордонний ринок. В цьому вбачаю деяку свою місію.
інтерв'ю влад хілченко одной правой
– Які можливості дає тобі ця робота для твоїх подорожей?
До коронавірусу в нас не було можливості працювати віддалено. Мені здається, ми просто не вміли будувати ці процеси віддалено. Але якщо я кудись їздив на тривалий час, то міг протягом певного періоду працювати дистанційно. Та це не було чимось систематичним. Звик до такого способу життя, коли постійно знаходишся в русі, тому коли повернувся до України і перший час мав працювати у офісі, це було складно.

Проте коли прийшов коронавірус, ми все-таки перейшли на віддалений графік. І з'явилися ці "плюшки", які дозволяють поєднувати роботу і подорожі.

Мій графік достатньо гнучкий. Можна починати працювати щодня у період з 8 до 12 ранку. Це дозволяє мені провести ніч десь у Одеській області у наметі або гамаку, а потім зранку приїхати додому, привести себе в порядок і стати до роботи о дванадцятій. Тому часто робив це за такою схемою: у п'ятницю після робочого дня стрибаю в машину і їду кудись. А в понеділок зранку повертаюся.

Моє керівництво насправді дуже лояльне до моїх тривалих відпусток, тому влітку можу взяти довгу відпустку, наприклад, на місяць і кудись поїхати на цей час. Так ми їздили, наприклад, до Норвегії на цілий місяць, де жили зокрема і в наметах.
Щоб не залежати від карантину та локдаунів, та подорожувати коли заманеться, опануй високооплачувану професію Тестувальника. Дізнайся більше на безкоштовному уроці SkillUP.
інтерв'ю женя лата альпініст подорожувальник
інтерв'ю женя лата альпініст подорожувальник
– Як обираєш для себе маршрути і локації? Звідки береш ідеї для нових подорожей?
Я дуже люблю розглядати карту і ставити якісь крапки, куди би я хотів поїхати. Також ставлю помітки там, де вже побував. І зазвичай це не якісь відомі місця типу оперного театру абощо. А, наприклад, закинутий костел десь високо в Карпатах, або заховані далеко в лісі озера.

Багато інформації беру від друзів та знайомих, від користувачів, на яких підписаний. Перше, що роблю зазвичай, це шукаю в гуглі місця must visit у конкретному регіоні. Накидую собі все підряд, а потім починаю вибирати, що з цього екстремальне, а що — ні, складаю маршрут тощо. Тобто планування поїздки — це багатогодинний пошук, а потім сортування.

Багато моїх подорожей пов'язані зі спортивними досягненнями, бо раніше я був альпіністом. Так шукаю якісь цікаві змагання, намагаюся або приїхати туди раніше, або залишитися трохи довше після, щоб дослідити околиці.
– Чому вибрав для себе саме екстремальний формат подорожей? Що в цьому приваблює?
Моя зацікавленість пригодами почалася з катакомб. Це знамениті одеські катакомби — найбільший лабіринт, створений руками людини. У мене біля будинку прямо у дворі був вхід до цих катакомб, тож я пам'ятаю це з дитинства. Мені було десь 12 років, коли ми взяли до рук сірники та ліхтарики і полізли туди подивитися, що там. З того все і почалося.

Після школи я лазив у катакомби, потім потрапив до спелеологічного клубу, брав участь у кількох великих експедиціях. Наприклад, був у експедиції в печері Крубера-Воронья — це найглибша природна печера у світі, її глибина сягає 2 тис м. Ця печера розташована в Абхазії на плато Орто-Балаган. Ми були в експедиції 40 днів, з яких 20 провели під землею і без виходу на поверхню. Весь цей досвід сформував мене і фізично, і ментально.

Зараз я вже не можу проводити по 40 днів у горах та ризикувати життям так, як раніше. Адже маю дружину, маю собаку, у мене є робота. Тому мої подорожі мають простіший характер — вже більше як подорожі, а не як експедиції. Та раз на рік все одно намагаюся вибиратися у серйозні подорожі.

Гори сьогодні є дуже популярними та зараз проходить багато комерційних експедицій. Нерідко вони закінчуються трагедіями, тому що туди йдуть непідготовлені люди. Більшість комерційних клубів — це люди, які сходили в Карпати один раз, а потім починають водити інших, і це призводить до нещасних випадків. Вважаю, що якщо людина хоче займатися такими подорожами, вона має вступити в альпіністський клуб, зробити собі страховку, навчитися подорожувати правильно, з'їздити на збори хоча б раз.

Тим, хто хоче професійно досліджувати гори та печери, треба мати хороше здоров'я. Звісно, якщо у вас клаустрофобія, то краще не лізти у підземелля. Але якщо це подорожі не складні, наприклад, сходження на Говерлу, думаю, це підходить для будь-яких людей.
інтерв'ю женя лата альпініст подорожувальник
– Чи були ситуації, в яких тобі загрожувала реальна небезпека?
У 2013 році мій напарник загинув на Памірі. Тоді в нас була експедиція на семитисячник — пік Комунізму, що в Таджикистані. У нас була велика збірна команда з різних міст України: з Києва, Одеси, Донецька. Але у федерацію альпінізму по радіозв'язку ми передали просто: "Загинув один з учасників експедиції".

Про це дізналися журналісти, і преса написала, що в українській експедиції загинув учасник. Але не назвали імені. Звісно, наші батьки та родичі весь цей час перебували у великому стресі. Моя мама, наприклад, просто стояла під стінами клубу і чекала на деталі — хто ж саме загинув.

Коли я тільки почав займатися альпінізмом, то мама казала мені: "Краще б ти бухав десь у підворітті з хлопцями". Коли я почав займатися вертикальною спелеологією, спелеодайвінгом — тобто зануренням у печери із аквалангом — мама просила, щоб я почав знову їздити в гори і все.

А коли я у 2014 році поїхав на війну, мама казала, мовляв, Женю, можеш ходити куди захочеш, їздити і робити, що хочеш, тільки, будь-ласка, повернися з війни. Тобто ситуацій, коли я був на межі між життям та смертю, було немало.
інтерв'ю женя лата альпініст екстримал
– Яку зі своїх подорожей ти назвав би найбільш екстремальною і чому?
Я би відзначив, мабуть, рік свого життя в Африці у 2015 році. Тоді жив у трьох племенах: хадза, масаї, торкі. І якщо масаї — доволі знамениті, про них всі знають, то хадза і досі живуть десь у 15 сторіччі, полюють зі луком та стрілами, не мають цивілізації.

І, наприклад, у племені хадза був такий досвід з їхніми дітьми: вони знали, звісно, про існування білих людей, але я був першим білим, якого вони побачили у своєму житті. Це при тому, що Танзанія — доволі популярна для туристів країна.

Взагалі життя білої людини в Африці — не надто легке. Я поїхав туди заради сходження на Кіліманджаро, а потім залишився, щоб попрацювати гідом. Мене запросили в одну експедицію від Redbull і NG, яку організував знаменитий російський бейсджампер Валерій Розов — на жаль, він загинув у 2017 році. На той момент його метою було піднятися на Кіліманджаро та стрибнути звідти у костюмі-крилі. Це була дуже велика експедиція. Я мав би керувати там місцевою командою гідів.

На той момент, коли я приїхав до Африки — а це ж було після війни — мав травму голови. Під час медогляду перед експедицією лікарі цю травму помітили і сказали, що не радять мені підніматися на висоту. Мені заборонили брати участь в експедиції. Я приховав це від усіх і все одно пішов, бо це була дуже крута і масштабна експедиція. В результаті, в мене почався набряк мозку. Це дуже небезпечна річ, яка трапляється через перепади тиску. Я тоді практично помер, але мене врятував лікар з експедиції, мене швидко спустили вниз і стан покращився. Після того я ще п'ять разів піднімався на Кіліманджаро.
інтерв'ю женя лата сходження на кіліманджаро
– І не думав, що ця ситуація може повторитися?
Ні, не боявся. Тому що я знаю свої помилки, розумію, що було не так. Під час того сходження я погано акліматизувався — перш ніж іти, треба було провести більше часу в горах, перш ніж сходити на вершину.

Взагалі-то саме в Африці в мене відбулося багато найцікавіших моїх знайомств. У Африці, а також в Непалі. Люблю Непал — це, мабуть, моя найулюбленіша країна, там можна зустріти будь-якого.
– Стикався чи коли-небудь зі складнощами через незаконне проникнення в об'єкти?
На мене заведені близько десятка адміністративних справ за незаконне проникнення в різні місця, такі як метро в Києві або зона відчуження у Чорнобилі. За це передбачаються незначні штрафи.

Більшість випадків — це коли не було навіть ні штрафів, ні викликів поліції. Наприклад, ми якось їздили у Запоріжжя, де досліджували міст, який вже давно будують — між самим Запоріжжям та островом Хортиця. Цікаво те, що там знаходиться найвищий будівельний кран в Україні і стоїть він прямо посеред Дніпра.

Ми дісталися туди вночі на човні. Я підлетів до крану дроном і побачив, що там є охорона — ми ж думали, що її немає, бо це будівництво, як і сам кран, було вже давно занедбане. Залізли на кран, пофотографувалися, зустріли світанок. Коли злізли з крана, побачили, що прямо перед нами сидить охоронець, дивиться на нас і спокійно п'є свою вранішню каву, курить сигарету і нікуди не спішить. Коли дісталися землі, він не кричав на нас, ні біг до нас — просто сидів. Ми побігли до свого човна і помітили, що його немає. Тобто охоронець відв'язав човна, сховав його, викликав своє керівництво і просто чекав — знав, що без човна нікуди не подінемося.

Мій висновок — треба проявляти максимальну адекватність, ставитися до охоронців або поліцейських із повагою, та розуміти, що часто в таких випадках ви порушуєте закон.
– Твій пес Ларрі розділяє твій інтерес до подорожей. Спеціально ти вибирав лабрадора — собаку такої породи, щоб вона була пристосована до подібних активностей?
Одного разу я прокинувся зранку і вирішив, що хочу собаку. Але не знав, яку саме породу — визначився лише тільки з тим, що мені потрібна витривала собака, пристосована до мого стилю життя.

Отже я почав роздивлятися різні породи в Інстаграмі, після декількох таких спроб інтернет почав підсовувати мені оголошення з собаками. Вдень я побачив оголошення, де продають цуценят лабрадора. Ввечері поїхав подивитися на них, до мене вибіг Ларрі — йому було три місяці. Він так мені сподобався, що я одразу захотів його забрати. Але навіть не брав грошей з собою, тож просив друзів, які живуть неподалік, підвезти мені гроші. Тобто зранку я захотів собаку, а вже ввечері того ж дня знайшов для себе ідеального пса.

Взяв я його взимку, а вже в травні ми поїхали з ним разом по Карпатах, піднімалися на Петрос, на Говерлу. Зараз йому три роки За цей час Ларрі побував у всіх областях України, крім Криму та тимчасово окупованих територій. Був у зимових Карпатах на всіх двохтисячниках, також у печерах, у поході на байдарках і каяках. Він знає, що Карпати — це круто, хоча би тому, що там є корови, яких можна поганяти.

За кордон я його не беру, тому що там волокіта з документами та довідками. Але в Україні беру у всі поїздки, куди можна взяти собаку.
інтерв'ю женя євген лата подорожі
– Як він сигналізує про те, подобається йому все це, чи ні?
Коли ми виходимо на вулицю і я його веду в гараж, відкриваю там шафу і Ларрі бачить моє спорядження, починає стрибати, радіти, бо знає — ми кудись їдемо. В машині він зазвичай сидить попереду. Але коли я застилаю йому заднє сидіння, він знає, що це означає довгу поїздку. І теж радіє. Ларрі спокійно переносить тривалі подорожі в авто.
інтерв'ю женя євген лата подорожі з собакою
інтерв'ю женя євген лата подорожі з собакою
– Як змінився характер і напрямок твоїх подорожей під час пандемії? Чи став більше подорожувати Україною?
У своєму телеграм-каналі Omriyana я пишу про різні місця в Україні, які мені подобаються. Варто зазначити, що до 2015 року, тобто до часу, поки я не повернувся в Україну після війни, я фактично і не подорожував країною. Бував у Альпах, у Гімалаях, а по Україні і не поїздив. Тоді подумав: я так люблю свою країну, що поїхав за неї воювати, але майже не знаю її. Тож почав активно подорожувати і досліджувати села, області з 2016 року. Тому в цьому плані з впровадженням карантинних обмежень у мене мало що змінилося.

Дуже люблю Західу Україну — там є багато цікавих локацій, як-от покинуті костели, церкви, які були збудовані кілька століть тому. Є горні озера, печери. Наприклад, печера Оптимістична на Тернопільщині. Є багато можливостей для подорожі на байдарках або на джипах. Минулого року для мене, як і для багатьох українців, справжнім відкриттям стала Херсонщина із рожевим озером та іншими локаціями. Єдина складність — погані дороги та недорозвинена інфраструктура. Без власної машини важко дістатися в ці місця, а от подорожуючи машиною, відчуваєш низьку якість доріг.
інтерв'ю женя євген лата подорожі з собакою
– Ти активно пропагандуєш бережливе ставлення до природи і до довкілля, прибираєш сміття у себе у дворі. Чи часто так робиш? Чи вдалося тобі долучити до цього когось із сусідів, оточення?
Я вихованець школи альпінізму, тож у нас завжди були якісь зустрічі, суботники абощо. З дитинства в мені закладена філософія про те, що сміття — це погано, і добре було би з цим боротися. Але я не знаю, як боротися так, щоб це мало якийсь масовий ефект.

Коли я йду кудись на пробіжку, наприклад, завжди беру з собою сміттєвий пакет. Якщо бачу сміття, витрачаю 10 хвилин часу на те, щоб його прибрати, собака мені допомагає. Потім виставляю фотографії з цими пакетами у інтернет, бо думаю, що цим можна когось змотивувати робити те ж саме. Такі речі гарно "розлітаються" по мережі, їх підхоплюють інші. Вважаю, що це — мій маленький внесок у пропаганду чистого способу життя.
Якщо ти також хочеш працювати віддалено в ІТ-сфері та подорожувати, опануй перспективну професію Тестувальника програмного забезпечення! Запишись на перший безкоштовний урок з Тестування ПЗ та дізнайся як з нуля увійти в ІТ.
Цей матеріал створено за підтримки партнера:

Теги: